Розділ 18
П’ятниця, 4 липня, 2014 [5.40]
Тієї ночі Бакстер майже не спала. Вони з Ґарландом повечеряли неподалік від її будинку в кафе «Руж», але, як з’ясувалося, равликів там не подавали. У показовому розчаруванні, ще до того як офіціант сумнівного французького походження встиг запропонувати йому якийсь інший неїстівний делікатес, Ґарланд відразу ж замовив стейк. Бакстер була надто спантеличена неочікуваним візитом Вульфа, а тому не змогла скласти йому гарну компанію і, незважаючи на всі намагання Ґарланда, о 22.00 відправила його додому.
Бакстер доклала всіх зусиль, щоб самотужки винести сумки вузькими східцями нагору до своєї квартири, бо знала, що, якби погодилася на допомогу Ґарланда, він побачив би в цьому підтекст, якого там не було. Вона відімкнула двері та зайшла до своєї квартири з однією спальнею. Ковзаючи на дерев’яній підлозі, до неї підбіг її кіт Відлуння, щоб привітати господарку. Завдяки легкому бризу з оглядового вікна, у квартирі було освіжаюче прохолодно. Роззувшись, Бакстер понесла речі до спальні й поставила їх на товстий білий килим. Нагодувавши Відлуння, вона потішила себе келихом червоного вина, забрала з вітальні лептоп і залізла на ліжко.
Більше п’ятдесяти хвилин Бакстер безцільно клацала посилання в Інтернеті, перевіряла електронну пошту, перечитувала вартісні новини у Фейсбуці за останній місяць. Ще одна її подруга завагітніла й надіслала запрошення на дівочу вечірку в Единбурзі. Бакстер обожнювала Шотландію, однак написала неприродно дівчаче повідомлення з вибаченнями, що не зможе приїхати, хоча навіть не зазирнула до щоденника.
Її думки знову повернулися до Вульфа. Минулої ночі він досить чітко висловив свої почуття, а точніше їхню відсутність. Трохи раніше того дня він схопив її так міцно, що на руках залишилися синці, а потім заявився до неї із запрошенням на вечерю. Це лише через відчуття провини? Чи він жалкував, що відштовхнув її? І чи була вона впевнена, що він і справді її відштовхнув? Бакстер набридло про це думати, і вона налила собі ще один келих вина й увімкнула телевізор.
Ґарланд не повинен був померти аж до суботи, «Лялькар» відійшов на другий план, і в пізньому випуску новин більше йшлося про нафтовий танкер, який перекинувся біля узбережжя Аргентини, й тепер у напрямку до Фолклендських островів із нього витікало більше трьох сотень галонів нафти за годину. За вечерею Ґарланд сподобався їй трохи більше, однак вона мусила визнати, що навіть у суботу його затьмарять маленькі нещасні пінгвіни, які страждали від такого забруднення.
Лише тоді, коли вони вичерпають усі можливі теми для розмов щодо виливу нафти, як-от ціни на акції, різноманітність дикого життя на Фолклендських островах, малу ймовірність терористичного втручання, можливість поширення нафти через Атлантичний океан і забруднення британських берегів (що було взагалі нереальним), вони повернуться до вбивств, щоб обговорити розумне пояснення дуже публічного ставлення Ґарланда до адресованих йому погроз. Це аж ніяк не заспокоїло Бакстер, тому вона вимкнула телевізор й аж до світанку читала книжку.
Лише після шостої ранку вона відкрила лептоп і проглянула веб-сторінку газети. Згідно з безпрецедентними вимогами для колонки Ґарланда «Оповідки ходячого мертвяка», останній випуск газети завантажували щоранку в один і той же час, перемістивши на сайт основну частину віртуальної власності. У центрі екрана не закривалося надокучливе відео з продажу парфумів, косметики чи фільму із Шарліз Терон. Коли воно зрештою з останнім акордом таки зникло, Бакстер побачила коротке оголошення, яке вони склали разом із Андреа. У нього вже було більше сотні уподобань:
«Ексклюзивне одногодинне інтерв’ю для того, хто запропонує найвищу ціну (до 9.30 за британським часом), відбудеться суботнього ранку в одному із Лондонських готелів. 0845 954600».
Попри відвертість Ґарланда в його статтях упродовж усього тижня, Андреа була впевнена, що спокуса всесвітнього ексклюзиву з чоловіком, приреченим на смерть, стане надто сильною, щоб їй опиратися. План Бакстер був не більше ніж простим відволіканням уваги. Андреа допоможе заздалегідь підготувати запис півгодинного інтерв’ю з Ґарландом, яке потім суботнього ранку покажуть «наживо». Коли вся світова преса неминуче кинеться до обраного ними столичного готелю, повідомивши вбивці несправжнє місцезнаходження Ґарланда, він уже буде в безпеці на іншому боці країни в руках Служби захисту громадян.
Ефективність плану спиралася на банальну ймовірність: жадібність і корисливість журналістів, неминучі бої між безмежно впливовими каналами новин та показову «секретність» місця зустрічі. Вони оприлюднили запис із проханням, щоб покупці повідомляли свої пропозиції та залишали контактні дані. Звісно ж, це було марним, однак пояснило б присутність Андреа з телекамерою в готелі. Для такого обману Ґарланд обрав вестибюль готелю «МЕ London» у Ковент Ґарден. Коли Бакстер запитала чому, він відповів, що просто хотів неперевершено виглядати в кадрі.
Бакстер глянула на годинник, закрила лептоп і переодяглася в тренувальне вбрання. Коли вона ступила на тренажер, сонце піднялося вже досить високо над містом для того, щоб крізь вікна осявати вітальню. Заплющивши очі від сліпучого світла, вона одягла навушники і збільшувала гучність, аж доки музика не заглушила ритмічний звук її кроків.
***
Коли Андреа підійшла до дверей «СтарЕльф Пікчерс», на яких нещодавно з’явилося нове графіті, Сем уже почав готувати Ґарланда. Учора пізно ввечері їй подзвонив Ґарланд, благаючи допомогти йому.
— Ти ж знаєш, ми можемо впоратися з цим, — сказав він.
— Я впевнена, що в Емілі були причини на те, щоб сказати «ні», — заперечила Андреа.
— Поліція зв’язала їй руки, а тобі ні… Прошу.
— Я можу ще раз поговорити з Емілі.
— Вона зупинить нас, — здавалося, Ґарланд був у відчаї. — Щойно ми це зробимо, у неї не буде іншого вибору, окрім як підіграти. Вона так само, як і ми, знає, що це мій найкращий шанс.
Андреа відповіла після довгої паузи.
— Будь на «СтарЕльф» о восьмій, — зітхнула вона, молячись, що вчиняє правильно.
— Дякую.
Андреа зайшла всередину. Поки Сем налаштовував передавач, Ґарланд розстібав ґудзики на сорочці.
— Доброго ранку. Що це за новий мистецький шедевр на дверях? — зробила вона комплімент Сему.
— Ці бісові діти-скейтери знову намагалися пробратися всередину, — пробурмотів він, повертаючись до Ґарланда. — Я вже казав Рорі більше їх сюди не впускати.
— Передай, будь ласка, підкладку, — сказав Сем, вказуючи на товстий захисний ремінь на столі позаду неї, який мав поглинути силу вибуху.
Вона підняла його, відчувши під тонким матеріалом міцну гумову підкладку, і передала Сему. Без сорочки Ґарланд виявився навдивовижу худорлявим, а вся ліва частина тулуба була поцяткована зовсім непривабливими родимками. Угорі на спині він зробив собі таке ж татуювання, як у Девіда Бекхема, — всім відомого янгола-охоронця, проте на такому жалюгідному тлі він виглядав комічно.
— Вдихни, — сказав Сем, обгортаючи матеріал навколо грудини Ґарланда й закріплюючи його ззаду.
Потім він прилаштував презерватив, наповнений несправжньою кров’ю, одну з петард із коробки та приймач на годинниковій батарейці. Поки Ґарланд одягався, Андреа змусила Сема двічі перевірити пістолет та гільзи. Вона вважала неправильним діяти в Бакстер за спиною, тому зробила все можливе, щоб переконатися, що жодну дрібницю не оминули увагою.
Останні кілька хвилин Сем витратив на те, щоб дати Ґарланду поради стосовно того, як умирати переконливо. Андреа сподівалася, що Ґарланд не слухав, бо вже мала змогу оцінити, як випотрошене страховисько Сема виголосило десятихвилинну промову, а новобранець-поліціянт чхнув на власному похороні.
Сем поїхав за двадцять хвилин до приїзду Бакстер, а маску, передавач і пістолет, заряджений холостими патронами, забрав із собою.
— Хвилюєшся? — запитала Андреа, почувши, як знадвору по гравію захрускотіло авто Бакстер.
— Стосовно завтра, ага, — відповів Ґарланд.
— Що ж, якщо цього ранку все пройде за планом…
— Саме тому я й хвилююся. Ми ж не знаємо цього напевне, правда? Ми знаємо лише час, коли, незалежно від того, чи купиться він на це, чи ні, він або спробує мене вбити, або ні.
— Саме тому сьогодні ввечері Емілі забере тебе якомога подалі від Лондона… якщо, звісно, до цього власноруч не вб’є нас обох, — занепокоєно пожартувала Андреа.
У двері зайшла Бакстер і глянула на годинник.
— Час їхати.
***
Бакстер не знала, чого очікувала, однак точно не цього. Коли вони прибули до готелю, їх з Ґарландом провели до чорного ліфта, яким вони дісталися вестибюля. Коли двері розчинилися, вона зробила лише кілька кроків лискучою чорною підлогою, а потім, побачивши неймовірну приймальню, завмерла з відвислою від здивування щелепою.
Вони стояли біля тьмяно-освітленої основи величезної мармурової піраміди. На підставці перед ними лежала навдивовижу велика книжка, білі дивани відбивалися у темній підлозі так, неначе стояли у воді. Розкидані бокові столики та громіздкий стіл реєстратури, схожий на бездоганний шматок обсидіану, немовби виростали з підлоги. На відполіровані мармурові стіни проектували анімованих медуз, які пливли проти сили тяжіння, немовбито підіймалися всередині піраміди й тьмяніли там, куди падав трикутник природного світла в ста футах над ними.
— Ходімо, — сказав Ґарланд, задоволений від того, що зрештою таки вразив завжди байдужу Бакстер.
Працівниця готелю вручила кожному з них по келиху «Просекко», а потім, коли Ґарланд повідомив, що в них призначена зустріч, провела до одного зі шкіряних диванів. Якщо вона й упізнала когось із них, то не виказала цього.
— Мені і справді сподобалася вчорашня вечеря, — сказав Ґарланд, спостерігаючи, як чарівні медузи силкуються втекти з піраміди.
— Ага, їжа — це завжди добре, — ухиляючись, відповіла Бакстер.
— Я говорив про товариство.
— Кафе «Руж»?
Ґарланд посміхнувся, зрозумівши натяк, і змінив тему.
— Куди ми поїдемо потім? Ну, знаєш, після інтерв’ю? — прошепотів він.
Бакстер похитала головою і проігнорувала запитання.
— Нас ніхто не чує, — процідив він.
— Служба захисту громадян підготувала для нас будинок ще…
— Для останньої людини, яку ти не змогла врятувати, — з гіркотою закінчив Ґарланд.
Бакстер не помітила, як Сем пройшов через приймальню до вбиралень, однак звернула увагу на різку зміну в Ґарланда.
— Вони тут, — знервовано сказав він.
***
Коли Андреа з Рорі зайшли до «МЕ London», вона все ще говорила по телефону з Елайджею. Після того як зачинилися двері ліфта, сигнал зник, відрізаючи його на півслові, коли він перераховував запитання, які Андреа мала поставити Ґарланду. Елайджа хотів, щоб вона виставила все так, неначе Ґарланд кидає виклик убивці, зухвалий до самого кінця.
— Ніхто не любить бійні, — сказав він кількома хвилинами раніше. — Люди полюбляють боротьбу.
Вийшовши в неймовірному вестибюлі, Андреа навіть не потурбувалася передзвонити йому. Рорі пішов знімати якісь кадри гігантської книжки та піраміди, хоча вони всі були впевнені, що це радше для його наступного фільму. Працівниця, яка не впізнала Бакстер і Ґарланда, безперечно впізнала Андреа і захоплено дивилася на групу, афішуючи їхнє прибуття. Упродовж усього ранку у пресі широко висвітлювали новину про те, що Ґарланд влаштував аукціон свого останнього інтерв’ю. Андреа перехопила жінку ще до того, як вона змогла втекти.
— Це відомий готель, — сказала Андреа. — Зараз ми тут, щоб прорепетирувати, однак аж ніяк не зобов’язані повертатися завтра задля реального репортажу. А якщо так, то я очікую, що ви та ваші колеги виявите щонайменше виняткову обачність. Подбайте, щоб усі дізналися про мої очікування.
— Звісно, — посміхнулася жінка так, наче й не думала непомітно клацнути селфі з наступною жертвою «Лялькаря».
Вона пройшла до реєстратури, щоб зробити зауваження працівникам, які спрагло спостерігали за ними.
— Гадаєш, вона купилася? — запитала Андреа.
— Можливо, — стурбовано відповіла Бакстер. — Просто зробімо те, за чим прийшли, й забираймося звідси.
***
Едмундс провів ще одну ніч на дивані. Коли він повернувся додому майже о 22.00, Тіа вже спала, а двері до спальні були замкнені. Він довго не лягав спати, шукаючи в Ґуглі наступні вбивства, щоб переглянути їх згодом.
Увесь ранок Едмундс витратив на пошуки інформації про Майкла Ґейбла-Коллінса. Залишивши платиновий перстень на руці «Ляльки», вбивця вочевидь хотів, щоб його впізнали, хоча й незрозуміло чому. Впевнений, що саме Халід був ключем до справи, Едмундс працював не покладаючи рук і зрештою-таки знайшов зв’язок між ними.
Юридична фірма «Коллінс і Гантер» представляла Халіда в суді, однак Майкл Ґейбл-Коллінс до справи ніяк причетний не був. Він не був присутній на жодному судовому слуханні, як партнер чи спеціаліст у сімейній справі, а також не брав участі у підготовчій роботі, яку, як виявилося, очолювала Шарлотта Гантер.
Попри те, що юридична фірма мала сотні справ кожного року, він був упевнений, що це був не просто збіг, а тому приїхав на роботу раніше, щоб продовжити пошуки зв’язку між усіма жертвами. Він склав повний перелік тих, хто був хоч якось причетний до справи Халіда — від юристів до свідків, персоналу та глядачів. Якщо доведеться, він перевірить кожного з них.
***
Андреа проговорила на камеру свій вступ, і їй стало трохи не по собі від думки, яка численна аудиторія скоро критикуватиме їхню заледве відрепетирувану виставу.
— …цього ранку до нас приєднався журналіст Джаред Ґарланд, третя названа жертва «Лялькаря». Доброго ранку.
Рорі встановив камеру так, щоб у кадр одночасно потрапляли й Андреа, і Ґарланд. Вони сиділи одне навпроти одного на білих шкіряних диванах.
— Дякую, що погодилися поговорити з нами у цей, напевно, неймовірно важкий для вас час. Почнімо з найочевиднішого запитання: «Чому?». Чому цей чоловік, цей серійний убивця обрав саме вас?
Бакстер зосередилася на інтерв’ю. Вона бачила, що Ґарланд на межі. Він був наляканий, щось було не так. Двері чоловічої вбиральні зі скрипом розчинилися і, ніким не помічений, Сем, убраний у все чорне, у масці, яка закривала обличчя, вийшов до вестибюля. У правій руці він уже тримав пістолет.
— Хотів би я знати, — сказав Ґарланд. — Упевнений, що ви, місіс Гол, із власного досвіду знаєте, що, працюючи в журналістиці, ти не завжди заводиш лише друзів.
Вони обоє знервовано розсміялися.
Одна із жінок у реєстратурі голосно закричала, і Рорі розвернув камеру, щоб зняти чоловіка з пістолетом у руці, який наближався до них. Бакстер інстинктивно кинулася до чоловіка в масці і не зупинилася, навіть упізнавши його невловимо знайомий голос, адже її осяяло, що відбувалося.
— Будь ти проклятий, Джареде Ґарланде, сучий ти сину! — імпровізував він.
Рорі відбіг з дороги, знімаючи чоловіка з пістолетом, і знову розвернув камеру на Ґарланда, який, здавалося, був наляканий і підвівся. Приголомшливий звук пострілу відбився від полірованих поверхонь, а коли з центру грудей Ґарланда бризнула кров, Андреа закричала. Коли Ґарланд відкинувся на спинку дивана, Бакстер збила Сема з ніг, однак потім з рани з’явилося сліпуче біле світло, розкидаючи іскри на чорній підлозі. Почувся свист, схожий на звук запаленого феєрверка, і Ґарланд почав кричати, сіпатися і дряпати пасок навколо грудей.
Впустивши камеру, Рорі підбіг до нього, щоб допомогти. Він почув дзенькіт скла і відчув сильний жар, що йшов від паска, який обперізував тіло Ґарланда. Рорі відчайдушно потягнув ремінь, однак більшість гуми вже прикипіла до шкіри. Знову пролунав звук розбитого скла, і Рорі впав на підлогу, коли якоюсь речовиною йому обпекло шкіру на руках.
Шокована, Бакстер підбігла до Ґарланда.
— Не треба! — в агонії закричав Рорі. — Це кислота!
— Викличте швидку! — наказала Бакстер працівникам у реєстратурі, які вже панікували.
Раптом, завершивши повне коло, білий спалах згас. Залишився лише звук важкого дихання Ґарланда. Бакстер підбігла до дивана й узяла його за руку.
— Усе буде добре, — пообіцяла вона йому. — Андреа… Андреа!
Андреа, паралізована від шоку, лише витріщалася на Ґарланда. Повільно вона перевела погляд на Бакстер.
— У реєстратурі має бути аптечка з пов’язками для опіків. Принеси, — наказала їй Бакстер, не впевнена, чи опіки у Ґарланда від кислоти, чи від жару, чи все разом.
Коли Андреа повернулася з аптечкою першої допомоги, до них уже наближалося кілька сирен. Було помітно, що кожний подих завдавав Ґарланду страждань. Він поклав голову на спинку дивана і спостерігав, як, прямуючи до світла в кінці тунелю, по стінах повзли медузи.
Коли Андреа передавала Бакстер аптечку, їхні погляди зустрілися.
— Що ти накоїла? — нажахано запитала Бакстер. — Усе буде добре, — заспокійливо повторила вона, хоча й знала, що це не так.
Шматок зітлілої сорочки злетів додолу, і поміж двох ребер вона побачила частину обгорілої легені, яка намагалася наповнитися повітрям. Бакстер навіть думати не хотіла про те, які пошкодження приховані від її зору.
— Ти одужаєш.
Вестибюль заповнили озброєні поліціянти й оточили Сема, який хоча б здогадався ще до їхнього приїзду викинути пістолет. Щойно вони переконалися, що це безпечно, за ними всередину зайшли парамедики й обережно переклали Ґарланда на ноші. Бакстер бачила, що перед тим, як кинутися до ліфтів, вони обмінялися скорботними поглядами. Ще одна команда перев’язувала опіки на скалічених руках Рорі.
Там, де сидів Ґарланд, розкидані друзки скла переливалися світлом. Найбільший шматок був схожий на товстий, надламаний згори стержень. Бакстер помітила на дивані кілька плям, де шкіру пропалило наскрізь. Вона підвелася і пішла за парамедиками до ліфтів. Вона залишатиметься біля Ґарланда так довго, як тільки він ще буде з ними.
***
Едмундс розгублено роззирався довкола. Він так занурився в роботу, що не помітив, як решта його колег покинули столи й зібралися навколо великого телевізора. У відділку запала напружена тиша, котру порушував лише безупинний дзвін телефону та приглушений голос Сіммонса, який долинав із його кабінету, коли, без сумніву, він розмовляв із комісаром.
Едмундс підвівся. Коли він підійшов до натовпу ззаду, то помітив на екрані Андреа. Попри незмінний вигляд під час телепрограм, Андреа точно була не там, де її звикли бачити Едмундс і решта країни. Тремтлива камера мобільного телефону зафільмувала, як вона, замість того, щоб сидіти за столом, бігла поруч із парамедиками. Він помітив на задньому фоні Бакстер, котра схилилася над кимось на ношах. Це міг бути лише Джаред Ґарланд.
Зрештою, вони знову перемкнулися на студію. Колеги Едмундса почали повертатися на місця, і поступово знову зав’язалася розмова. Усі знали, що захистом Ґарланда керувала Бакстер, і багато хто критикував її рішення дозволити чоловікові, котрий так публічно принижував їхню роботу, з’явитися у прямому ефірі на телебаченні.
Тепер виникло кілька нових запитань: «Чому Бакстер виставила Ґарланда напоказ? Чи був той чоловік на записі “Лялькарем”? Що з ним насправді трапилося?» У суперечливих репортажах ішлося про те, що його або підстрелили, або підпалили.
Тим часом Едмундса насамперед цікавило лише одне: «Чому вбивця почав діяти на день раніше?»
