Розділ 16
Четвер, 3 липня, 2014 [8.25]
Дорогою на сеанс до доктора Престон-Гол Вульф зайшов до офіса. Він сів до столу і був зворушений, побачивши, що, поки його не було, у свій вихідний Фінлі не полінувався заповнити об’ємний контрольний звіт. До нього додавалася записка:
«Що за купа гівняних запитань! Побачимося на нараді. Фін».
Упевнений, що доктор не оцінить відвертості Фінлі, він прибрав записку, а потім глянув на порожній стіл Чемберса, уявивши собі нехарактерну для Бакстер істерику за день до цього. Він ненавидів саму думку про те, що їй було сумно. За весь час, що вони були знайомі, йому лише раз довелося стати свідком того, як вона шаленіла від горя, і це вплинуло на нього значно більше, аніж будь-що інше того виснажливого й химерного дня.
У судовій залі Олд Бейлі для Бакстер не знайшлося місця, однак вона вперто наполягала на тому, що супроводжуватиме Вульфа, щоб почути вирок у справі Халіда. До того останнього етапу його відсторонили від роботи, і вся його команда зіткнулася із внутрішнім розслідуванням способів вирішення питань у справі. Він не хотів, щоб вона приходила. За тиждень прірва між ним і Андреа набула загрозливих розмірів, і все закінчилося викликом поліції до їхнього будинку у Стоук Ньювінґтоні, а це підлило ще більше пального у вогонь сфабрикованих історій про домашнє насилля. Не зважаючи на це, Бакстер смикнула за потрібні ниточки, і їй дозволили почекати кінця судового слухання під дверима в розкішній Головній залі.
Вульф і досі пам’ятав старшину присяжних (так схожого на Ґендальфа). Не забув і того, як секретар запитав про вирок. Усе після тієї миті було немов у тумані: панічні викрики, запах мастики для підлоги, кривавий слід від долоні на білій сукні.
Єдине, що він яскраво пам’ятав, так це сильний біль, коли охоронець лави підсудних одним жорстоким ударом роздробив його лівий зап’ясток, змістивши металом кістку. А ще, як Бакстер стояла в тому хаосі, як по її обличчю стікали сльози, і як вона повторювала лише одне: «Що ти накоїв?».
Коли він припинив пручатися й дозволив юрбі поліціянтів схопити себе, то бачив, як вона подала руку заляпаній кров’ю присяжній, а потім вивела її до дверей у безпечне місце. Коли Бакстер зникла за важкими подвійними дверми, він гадав, що більше ніколи її не побачить.
Від задуми Вульфа відвернуло дратівливе пищання, а ще знайома послідовність шурхоту та стуку, яку завжди видавав несправний факс. Він побачив, що Бакстер захоплено розмовляє про щось із Сіммонсом у його кабінеті. Відколи він тоді вийшов із квартири, вони не говорили, а обидві жінки пішли звідти ще до того, як він повернувся додому. Вульф знав, що завинив, однак був надто поглинутий власними думками, щоби втручатися в їхню одвічну ворожнечу. Не маючи часу на щось корисне, він узяв звіт і вийшов з офіса.
***
Сеанс із доктором Престон-Гол пройшов не надто добре, і він із полегшенням зітхнув, полишивши задушливий кабінет, і вийшов під звичну для британського літа мжичку. Хоча було тепло, поверх білої сорочки він накинув піджак. На його столі в кутку ще й досі стояла нагорода «Міс мокра сорочка 2013», яку йому подарував Фінлі після того, як у самому лише дешевому одязі їх застала страшенна злива. Він досі соромився цього.
Повертаючись до Нового Скотленд-Ярда, він думав про нараду. Доктор Престон-Гол висловила занепокоєність обсягом тиску, під яким опинився Вульф, і враженнями від того, що незадовго після їхньої зустрічі в понеділок просто на його очах померло двоє людей. На щастя, ніхто не повідомив їй про смерть Чемберса.
Хоча зустріч мала б стосуватися лише інформації зі звітів Фінлі та конфіденційних розмов доктора з Вульфом, було неможливо уникнути тепер уже відомої на весь світ фотографії, яка так часто з’являлася в новинах ще вчора.
Доктор сказала, що фото — це найвідвертіша річ, яку він коли-небудь давав їй для роботи, хоча й незумисне, і що будь-хто зміг би помітити, що чоловік, який стискав руку мертвої жінки, був зламаний. Вона повідомила, що зателефонує Сіммонсу і порадить, щоб у подальшому розслідуванні Вульф не відігравав такої важливої ролі, а потім відразу відпустила його до зустрічі в понеділок уранці.
Коли Вульф повернувся до офіса, виявилося, що той був напівпорожнім. Уночі в Едмонтоні вбили двох підлітків, а третій був у лікарні у критичному стані. Їх закололи ножем, як це роблять у бандах. Цей випадок став ще одним нагадуванням, що Лондон живе звичним життям і що «Лялькар» та всі ті люди, приречені на смерть, боротьба за виживання самого Вульфа були не більше, ніж цікавою темою у розмовах для мільйонів людей, яких це не стосувалося.
Коли він повернувся до свого столу, на нього чекало повідомлення. Ендрю Форд, охоронець, номер четвертий у списку, ще з учорашнього ранку наполягав на особистій зустрічі з Вульфом. Поступово він ставав усе агресивнішим до поліціянтів, приставлених до нього для охорони. Вочевидь, замість нього туди навідувалася Бакстер, однак розгніваний грубіян лише вигнав її.
Бакстер знову повернула собі звичну неприступність та ще й довершила образ темним макіяжем і знудженим виразом обличчя, і, коли їх викликали до конференц-зали, Вульф сів поруч із нею.
— Доброго ранку, — невимушено промовив він.
— Доброго ранку, — різко відповіла вона, не дивлячись йому у вічі.
Він здався й відвернувся, щоб натомість поговорити з Фінлі.
1. (ГОЛОВА) — Наґіб Халід «Палій»
2. (ТУЛУБ) —?
3. (ЛІВА РУКА) — платиновий перстень, юридична фірма?
4. (ПРАВА РУКА) — лак для нігтів?
5. (ЛІВА НОГА) —?
6. (ПРАВА НОГА) — детектив Бенжамін Чемберс
А — Реймонд Тернбл (мер)
Б — Віджай Рана/Халід (брат/бухгалтер)
В — Джаред Ґарланд (журналіст)
Г — Ендрю Форд (охоронець/п’яниця/колька в дупі)
Ґ — Ешлі Локлен (офіціантка) або (дев’ятирічна дівчинка)
Д — Вульф
Вони всі мовчки дивилися на список, сподіваючись, що їх раптом охопить натхнення і очевидний зв’язок з’явиться сам собою. Перші двадцять хвилин наради вони витратили, сперечаючись між собою, і цим спонукали Сіммонса майже незрозумілим почерком неохайно написати на дошці їхній поточний прогрес. Побачивши той запис, вони остаточно переконалися в не надто вражаючих результатах.
— «Палій» має бути ключем, — сказав Фінлі. — Халід, його брат, Вульф.
— Його брат ніяк не був причетний до судового слухання, — промовив Сіммонс, додаючи цю примітку до списку. — Його там навіть не було.
— Можливо, коли Алекс повернеться з ім’ям, усе це набуде більшого сенсу, — знизав плечима Фінлі.
— Сумніваюся, — сказала Бакстер. — У Едмундса двадцять дві людини з такими ж перснями. Жоден із них не брав участі в розгляді справи Халіда.
— Як і Бен, хіба ні? — запитав Фінлі.
Після згадування його імені запала незручна тиша. Фінлі почувався винним за те, що почав цю тему, стривоживши своїх колег, так немов Чемберс був лише ще однією частиною головоломки.
— Чемберс був причетний до справи, однак не більше, ніж будь-хто присутній у цій кімнаті, — без емоцій відповіла Бакстер. — А навіть якби й так, як це пов’язує його з рештою прізвищ у списку?
— Як ретельно ми перевірили минуле цих людей? — запитав Сіммонс.
— Ми докладаємо всіх зусиль, однак допомога нам би не завадила, — сказала Бакстер.
— Що ж, такої в нас немає, — роздратовано відповів Сіммонс. — Вульфе, ти незвично мовчазний, маєш якісь думки?
— Якщо справа Халіда — це ключ, чому тоді я в одному списку з ним? Це не має сенсу. Вони жадали смерті «Палія», а разом з тим і смерті того, хто намагався його зупинити?
Запала незручна тиша.
— Може, тому, що це відома справа, — припустив Фінлі. — Можливо, у Бена теж було щось таке, що й привернуло увагу вбивці.
— А це ідея, — сказав Сіммонс. — Погляньмо.
Саме тієї миті до кімнати увірвався скуйовджений та спітнілий Едмундс.
— Перстень належить Майклу Ґейбл-Коллінсу, — переможно сказав він. — Старшому партнеру «Коллінс і Гантер».
— «Коллінс і Гантер»? Чому ця назва видається мені знайомою? — запитав Фінлі.
Вульф знизав плечима.
— Сорок сім років, розлучений, дітей не мав. Цікаво те, що минулої п’ятниці за обідом він зустрічався з партнерами, — продовжив Едмундс.
— Тобто ми маємо годин дванадцять між цією зустріччю та часом, коли знайшли «Ляльку», — сказав Сіммонс, додаючи до списку благородне ім’я.
— А його точно не було на судовому слуханні? — запитав Фінлі, ігноруючи роздратоване зітхання Бакстер.
— Я все ще працюю над цим, однак — ні, не офіційно, це точно, — сказав Едмундс.
— Тож ми ані на крок не наблизилися до встановлення зв’язку? — перепитав Фінлі.
— О, судове засідання і є цим зв’язком, — просто відповів Едмундс.
— Але ж ти щойно сказав, що цей хлопчина ніяк не був причетний до справи.
— Був. Вони всі були. Ми просто ще не з’ясували, як саме. Халід — це ключ.
— Але… — почав Фінлі.
— Рухаймося далі, — глянувши на годинник, перебив Сіммонс. — Джаред Ґарланд попросив, щоб його захист очолила детектив Бакстер. Я детально обговорив це з нею і очікую, що за потреби ви всі допоможете їй.
— Чекайте, чекайте, чекайте! — вигукнув Вульф.
— У зв’язку з цим упродовж решти сьогоднішнього дня та завтра в офісі її не буде. Вульф, звісно ж, буде тільки радий на час її відсутності продовжити працювати над її справами, — сказав Сіммонс.
— Я маю бути з Ґарландом, — промовив Вульф.
— Вважай, що тобі взагалі пощастило бути тут, після того, як мені вранці зателефонувала ти-знаєш-хто-дефіс-що.
— Сер, тут я підтримаю Вульфа, — сказав Едмундс, здивувавши всіх командним тоном.
У Бакстер був такий вигляд, наче вона була готова кинути в нього чимось.
— Убивця кинув виклик Вульфу. Якщо ми змінимо динаміку, невідомо, як він на це відреагує. Він може сприйняти це за образу.
— Добре. Я щиро сподіваюся, що так і буде, бо я вже все вирішив.
Едмундс похитав головою
— На мою думку, це помилка.
— Можливо, у мене немає докторського ступеня у грі «козаки-розбійники», як у тебе, але віриш чи ні, свого часу я вже мав справу з кількома вбивцями, — випалив Сіммонс.
— Не з такими, — сказав Едмундс.
Коли Едмундс уперто наполягав на своєму, Фінлі та Бакстер ніяково засовалися на стільцях.
— Годі! — закричав Сіммонс. — Ти й досі тут на випробувальному терміні. Дякую, що нагадав. Незалежно від того, хто няньчитиме Джареда Ґарланда, вбивця все одно спробує дістатися до нього в суботу. А от Ґарланд не дасть згоди на нашу участь, якщо тільки нянькою йому не стане Бакстер.
— Бакстер, швидко ознайом Вульфа зі своїми справами. Дякую всім вам за головний біль. А тепер ідіть.
Після закінчення наради Едмундс підійшов поговорити з Бакстер.
— Ти малий покидьок, — зашипіла вона на нього. — Яка муха тебе вкусила?
— Я…
— Для мене це дуже важливо, а ти все ще більше ускладнюєш, ставлячи під сумнів мої здібності та осоромивши мене перед босом.
Бакстер помітила, що Вульф затримався біля виходу, чекаючи можливості поговорити з нею наодинці.
— Знаєш, чим ти будеш займатися решту дня? — запитала вона Едмундса.
— Так.
— Тоді зможеш пояснити це йому.
Вона підвелася й вилетіла з кімнати, навіть не звернувши уваги на Вульфа. Едмундс ніяково всміхнувся йому.
— Як там справи з лаками для нігтів? — запитав Вульф.
***
Вульф зателефонував медексперту, щоб дізнатися, чи не знайшли вони раптом чогось нового стосовно трьох частин тіл невідомих жертв. Йому відповіли, що вони все ще проводять аналізи і не мають для нього нічого вартісного. Рано чи пізно Вульфу потрібно було їхати до Пекгему, щоб зустрітися з Ендрю Фордом, однак він чекав можливості поговорити з Бакстер до того, як вона піде з офіса.
З якоїсь причини Едмундс несподівано з’явився в кінці його столу і не йшов, навіть попри те, що Бакстер була в кабінеті Сіммонса впродовж тридцяти п’яти хвилин, а її стіл залишався вільним. Едмундс намагався зав’язати розмову, однак Вульф був надто неуважний, спостерігаючи за ними, щоб по-справжньому звернути на нього увагу.
— У мене є ідея, — сказав Едмундс. — Наш убивця — методичний, винахідливий та розумний. Він ще жодного разу не спіткнувся. Тому мені спало на думку, що він уже робив подібне раніше. Подумай-но: він так удосконалив своє мистецтво…
— Мистецтво? — із сумнівом запитав Вульф.
— Саме так він це і бачить. Без сумніву, ці вбивства жахливі, як і будь-які інші, однак відверто кажучи, вони вражають.
— Вражають? — фиркнув Вульф. — Едмундсе, ти що, вбивця? — запитав він із серйозним виразом обличчя.
— Я хочу переглянути старі справи, — це привернуло увагу Вульфа, — пошукати незвичайний почерк, убивства, здавалося б, недоступних жертв, ампутації, розчленування. Десь поза цією справою він точно наслідив.
Едмундс сподівався, що Вульф підтримає його, можливо, навіть буде вражений його міркуваннями. Натомість, той розізлився.
— Наразі лише четверо з нас працюють над справою. Четверо! І все. Ти і справді вважаєш, що ми можемо відпустити тебе шукати голки в копиці сіна, коли тут гинуть люди?
— Я… Я лише намагаюся допомогти, — забурмотів Едмундс.
— Просто виконуй свою роботу, — випалив Вульф, підвівшись, і пройшов через увесь офіс, щоб перехопити Бакстер, яка тільки-но вийшла від Сіммонса.
— Агов, — сказав він.
— Нічого не сталося.
Бакстер тримала в руках якусь папку і, пройшовши повз нього, попрямувала до свого столу.
— Якщо це з приводу минулої ночі…
— Ні.
Коли вони проходили повз конференц-залу, Вульф схопив Бакстер за зап’ясток та затягнув усередину, викликавши цим здивовані погляди у тих, хто сидів неподалік.
— Гей! — вигукнула Бакстер.
Вульф зачинив двері.
— Мені шкода, що минулої ночі я пішов. Нам досі є що обговорити. Вона просто зводить мене з розуму… Мені не слід було кидати тебе з нею. Вибач.
Бакстер виглядала нетерпеливою.
— Пам’ятаєш ту частину, коли я сказав, що ти красива, розумна та…
— Неймовірна, — самовдоволено всміхаючись, нагадала вона йому.
— Неймовірна, — кивнув Вульф. — Їй це не сподобалося, правда ж?
Бакстер усміхнулася ще ширше.
— Ні. Не сподобалося.
— То дозволь мені допомогти тобі з Ґарландом. Я не можу більше сидіти з Едмундсом. Кілька хвилин тому він спробував нафарбувати мені нігті!
Бакстер засміялася.
— Ні, однак усе одно дякую.
— Годі тобі, ти — бос. Я робитиму все, що скажеш.
— Ні. Тобі варто зменшити прагнення все контролювати. Ти чув Сіммонса: він готовий відсторонити тебе будь-якої миті. Просто відступи.
Здавалося, Вульф був у відчаї.
— Перепрошую, — сказала Бакстер, намагаючись вийти з кімнати.
Вульф не відходив від дверей.
— Ти не розумієш. Я мушу допомогти.
— Перепрошую, — наполегливіше сказала вона.
Вульф спробував вихопити в неї з рук папери. Пластикова папка скрутилася і, ставши ніби перепоною між ними, під натиском затріщала. Вона вже бачила Вульфа таким раніше, під час розслідування вбивств «Палія», коли цілковито втратила його через одержимість, коли він уже не міг відрізнити друга від ворога.
— Від… пусти… Натане.
Бакстер ніколи не називала його на ім’я. Вона знову спробувала витягти з його рук документи на Ґарланда, однак не змогла. Усе, що вона мала зробити, це покликати на допомогу, і до кімнати увірвалися б з десяток поліціянтів, а Вульфа відсторонили б від справи. Вона думала, чи не припускається раптом помилки, дозволяючи цьому тривати й далі, ігноруючи знаки. Єдине, чого вона хотіла, — це допомогти йому, однак це стало останньою краплею.
— Вибач, — прошепотіла вона.
Бакстер підняла вільну руку, щоб постукати по матовому склі, однак саме тієї миті до кімнати зайшов Едмундс, випадково вдаривши Вульфа дверима у спину.
Вульф ослабив хватку.
— Вибачте, — сказав Едмундс. — У мене на зв’язку поліціянтка Кастанья з приводу Ендрю Форда.
— Я їй передзвоню.
— Здається, він погрожує вистрибнути з вікна.
— Поліціянтка Кастанья чи Форд?
— Форд.
— Утекти чи покінчити життя самогубством?
— Четвертий поверх, тож п’ятдесят на п’ятдесят.
Це розсмішило Вульфа, і Бакстер побачила, як він знову стає зухвалим собою.
— Гаразд, скажи їй, що я вже їду.
Він із теплотою всміхнувся Бакстер і вийшов за Едмундсом. Схована від зайвих поглядів, Бакстер зачекала за непрозорими дверима. Вона глибоко вдихнула і сповзла на підлогу до того, як могла б упасти. Їй паморочилося в голові, а ще вона була емоційно виснажена прийняттям такого важливого рішення, через яке тепер почувалася ще невпевненішою, ніж будь-коли раніше. Вона підвелася ще до того, як хтось зайшов до кімнати, заспокоїла дихання і знову вийшла до офіса.
