РОЗДIЛ IV

Одесити люблять здiйснювати моцiон! Та й шлях бiльшостi вiдомий — центральним «п'ятачком» у декiлька старовинних кварталiв… Дерибасiвською (повз Мiський сад, будинок де Рибаса, Рiшельєвський лiцей), Рiшельєвською, повз оперний, Ланжеронiвською, а далi — бульвар. На зустрiч з Пушкiним, Дюком де Рiшельє, палацом Воронцова i Потьомкiнськими сходами. Мало хто здогадується, що цей моцiон — прогулянка основними масонськими мiсцями мiста.

Дерибасiвська, Рiшельєвська, Ланжеронiвська — три основнi вулицi, три прiзвища Достойних магiстрiв масонства. I дiйсно, на шляху численних екскурсiй ми бачимо пам'ятник О. С. Пушкiну на Приморському бульварi (на постаментi явний масонський символ перевернутої пломенiючої пентаграми — знак ложi «Зiрка Сходу»), пам'ятник масону Дюку де Рiшельє, палац графа-масона Воронцова, масонський символ — Потьомкiнськi сходи.

На вулицi Ланжеронiвськiй (на честь масона графа де Ланжерона ще у 1817 р.) — будинок Ланжерона, мiсця, де знаходилися будинок де Рiшельє i будинок Роне, в якому тривалий час жив Ланжерон, де його вiдвiдував iмператор Олександр Перший. На початку Ланжеронiвської — будова колишньої Одеської портової митницi — мiсце служби одеських масонiв С. Телесницького, князя П. Трубецького…

На мiсцi митницi зараз стоїть будинок Лiтературного музею, де у 1998 р. пройшов обряд освiчення сучасної масонської нерегулярної ложi України.

За квартал вiд Ланжеронiвської — мiсце, де стояв будинок Телесницького.

В ньому знаходився перший масонський «Храм Соломона». В трьох кварталах — римо-католицький собор, в якому був похований прах де Ланжерона. На Дерибасiвськiй — ансамбль будiвель Рiшельєвського лiцею (мiсце роботи та проживання багатьох професорiв i викладачiв-масонiв, у тому числi Адама Мiцкевича). На Дерибасiвськiй ще зберiгся будинок, де знаходилася канцелярiя градоначальника Одеси та губернатора Новоросiї масона М. Воронцова, а буквально в 30 метрах вiд нього — пам'ятник М. Воронцову на Соборнiй площi, Кафедральний Собор, де у 1856 р. похований М. Воронцов. Практично весь центр Одеси — пам'ятник великим масонам, якi створили це мiсто!

Але почнемо по порядку… Хосе де Рибас, Арман де Рiшельє, Луї-Олександр де Ланжерон були знайомi задовго до виникнення iдеї про створення «iдеального мiста» в причорноморському «Новому Свiтi». Хоча сама iдея його створення, можливо, виникла у них ще на кораблi де Рибаса (командира Дунайської рiчкової флотилiї) пiд час штурму Iзмаїла росiйською армiєю наприкiнцi 1790 р. Саме там, на урочистому бенкетi пiсля взяття фортецi, зустрiлися шестеро людей, якi пiзнiше створили Одесу (шiсть батькiв-засновникiв): командуючий росiйською армiєю Олександр Васильович Суворов (масон з 30-рiчним стажем), адмiрал де Рибас — засновник Одеси, де Волан (його безпосереднiй помiчник iз складання плану мiста), герцог де Рiшельє (помiчник де Рибаса в командуваннi гребною флотилiєю, який через шiсть рокiв пiсля де Рибаса став правителем Одеси), граф де Ланжерон (наступник де Рiшельє) i новий «одеський» наступник Ланжерона генерал Iнзов. Окрiм зазначених героїв штурму Iзмаїлу, у бенкетi на кораблi де Рибаса брали участь багато представникiв вищої французької аристократiї, в тому числi принц де Лiнь (масон i близький друг де Рiшельє).

«Першовiдкривач» i «батько» Одеси Хосе (Йосип Михайлович) де Рибас народився в iталiйському мiстi Неаполь у 1749 р. в сiм'ї iспанського дворянина, генерала армiї Королiвства обох Сицилiй Мiкеле де Рибаса, одруженого з iрландкою iз знаного роду лордiв Дункан, нащадкiв королiв Iрландiї. Iснує фантастична та нiчим не пiдтверджена версiя, що рiд де Рибасiв походить вiд «колiна Венiамiна — першого царя єврейського народу», проте бiльш реальною видається iсторiя, викладена нащадком першозасновника Одеси Олександром де Рибасом, про те, що рiд де Рибасiв походить вiд iспанського iдальго де Рибаса-i-Бойєнса.

З 22 рокiв де Рибас служив Росiйськiй iмперiї: хоробро бився у знаменитiй морськiй битвi в Чесменськiй бухтi пiд час Першої росiйсько-турецької вiйни. На початку 90-х рокiв XVIII ст. де Рибас здружився з Суворовим, став учасником усiх битв Очакiвської воєнної кампанiї, покорення Хаджибея й Акерману, взяття Iзмаїлу, командував Дунайською флотилiєю i гребним Чорноморським флотом. Саме Суворов направив де Рибаса на будiвництво Хаджибея — Одеси як основної бази гребного вiйськового флоту. Катерина Друга лише узаконила це призначення…

У 1794 р. вiце-адмiрал росiйського вiйськового флоту де Рибас став одним iз основних iнiцiаторiв заснування мiста Одеса. Цим мiстом вiн керував близько трьох рокiв, а потiм (пiсля смертi Катерини Другої) був вiдкликаний до Петербургу. Де Рибас став засновником «невидимої«одеської партiї, яка обстоювала необхiднiсть будiвництва великого мiста та порту в Одеськiй бухтi. Ця партiя добре розумiла, що через Одесу в Європу дуже скоро потягнуться кораблi, завантаженi українським хлiбом, що Одеса стане неймовiрно багатою завдяки хлiбному експорту, який до росiйського «вiдкриття» Чорного моря йшов у Захiдну Європу через Польщу та Балтику. «Хлiбний проект» мав таке саме значення для епохи де Рибаса, як «газовий» для наших сучасникiв. Адже Європа хотiла їсти, i величезнi грошi на хлiбному продажу бажали заробити численнi купцi, переважно французького, iталiйського, нiмецького походження. Вони потяглися в тодi ще «напiвдику» Одесу та користувалися особливим опiкуванням де Рибаса, де Рiшельє, де Ланжерона… Цi купцi, що невдовзi заповнили ложу «Понт Евксинський» (близько 100 осiб — майже всi купцi iноземного походження, якi жили в Одесi), «кували» таємну масонську казну…

За 12 рокiв до заснування Одеси де Рибас вступив до петербурзької масонської органiзацiї «Французька ложа» (хоча, можливо, до цього вiн був масоном у Неаполi, де орден деякий час процвiтав), а невдовзi де Рибас вступив i в петербурзьку ложу «Благодiйнiсть до пелiкана». У Петербурзi наприкiнцi 70-х рокiв XVIII ст. вiн став членом ложi «Капiтулу Фенiкс» (для масонiв вищих рангiв), яка збиралася в умовах найсуворiйшої секретностi та керувала масонською дiяльнiстю в Росiйськiй iмперiї.

Незважаючи на численнi вiйськовi кампанiї, нагороди, авантюри, кар'єрнi злети, де Рибас вважав заснування Одеси основною справою всього свого життя. Планування, органiзацiя та реалiзацiя проекту створення Одеси проходили за пiдтримки його «невидимої команди» адмiнiстраторiв, будiвельникiв, спецiалiстiв, якi, в основному, були масонами.

Одним iз членiв «команди» батькiв-засновникiв став голландський масон Франсуа-Пауль де Воллант (вiдомий бiльше як де Волан). Цiкаво, що де Волан у 1781–1785 рр. брав участь у боях на боцi американських штатiв проти англiйської армiї i вiдзначився у битвi при Йорктаунi. Десь поряд за свободу США бився i французький масон де Ланжерон, який також вiдзначився в битвi при Йорктаунi. У 1787 р. де Волан раптово переходить на росiйську службу i зараховується офiцером у Балтiйську ескадру адмiрала та масона Грейга. У 1789 р. де Волан опиняється в росiйськiй армiї, яка воює в Молдавiї, бере участь у штурмi Iзмаїлу, розробляє план будiвництва нового мiста на Чорному морi — Миколаєва. З 1792 р. де Волан стає головним вiйськовим iнженером при ставцi Пiвденної армiї Суворова.

У 1793 р. Олександр Суворов призначений начальником «Експедицiї з будiвництва фортець» (тому вiн цiлком може вважатися батьком-засновником Одеси). Олександр Васильович вiдвiдав Хаджибей на початку 1793 р., ознайомився з думками де Рибаса i де Волана, пiсля чого заявив: «Порт будувати лише тут!». Невдовзi Суворов надiслав де Рибасу лист, в якому були такi рядки, що стосувалися будiвництва Одеси: «Ваш план i проект першокласної гаванi дуже гарний. Ви там начальник i господар, а я Ваш помiчник».

Слiд зазначити, що в один голос iз Суворовим прокричав про майбутню Одесу савiйський дворянин i масон Бартоломео Галера. Дослiдивши гаванi Причорномор'я, на рубежi 80-90-х рокiв XVIII ст. Галера направив iмператрицi записку «Короткi мiркування про Чорноморську торгiвлю», в якiй закликав iмперськi властi створювати порт i мегаполiс Причорномор'я не де-небудь, а лише в районi фортецi Хаджибей.

Новоросiйський генерал-губернатор граф Платон Зубов, якому був пiдпорядкований Хаджибей, також пiдтримав проект створення мегаполiсу Одеси. За нестачi коштiв вiн видiлив на одеськi будiвництва (Соборної церкви, магiстрату та iн.) 312 тис. рублiв з доходiв Новоросiйського краю. Цiкаво, що Платон Зубов належав до ордену тамплiєрiв i називав масонського лiдера Сен-Мартена своїм «учителем». Олександр Суворов напише Платону Зубову: «Ваш Хаджибей — диво» Суворов i де Рибас обрали Хаджибей — Одесу як основне мiсто-фортецю Причорномор'я. Суворов наказав зводити в Хаджибеї «потужну польову фортецю» (периметр стiн фортецi — 1600 метрiв, площа — 12 га), яку захищатиме 120 гармат i гарнiзон з чотирьох полкiв; наказав перевести в селище Хаджибей (яке тодi складалося всього з кiлькох хатинок) з Херсону (вже був значним i обжитим мiстом) польовий штаб усiєї армiї та головну квартиру «Експедицiї з будiвництва фортець».

Вже побудована до того часу очакiвська гавань була значно зручнiшою за одеську. На час заснування Одеси Херсон i Миколаїв були вже досить розвинутими мiстами; їх можна було з успiхом розвивати далi… Одеса була розташована надто близько до небезпечного турецького кордону та нагайських кочiв'їв, вдалинi вiд рiчкових артерiй i дорiг, у мiстi постiйно вiдчувалася вiдсутнiсть прiсної води… Проте «батьки-засновники» з фанатизмом обстоювали саме «одеський план» створення «мегаполiсу» на Чорному морi.

Де Волан став начальником усiх робiт з будiвництва фортець i мiст на Чорному морi. План Хаджибея — Одеси, складений де Воланом на початку 1794 р., був яскравим прикладом античних запозичень. Професор А. Добролюбський зазначав, що цей план мав значення та цiннiсть не сам собою, а як повторення мiфологiчного, iдеального зразка. Керуючи будiвництвом укрiплень колишнього турецького мiстечка Аджидера (Овiдiополя), де Волан у 1795 р. розкопав античну могилу (скорiше за все скiфське поховання) в кам'яному ящику й оголосив її гробницею Овiдiя. Це надало району такий необхiдний тодi «античний статус».

Геометрiя для масонiв була «святою наукою», спрямованою на вдосконалення людства, наукою, якою керує Бог — Великий Архiтектор. З античних зразкiв масони перейняли iдею про закляття невпорядкованої першозданної природи, про приручення хаосу геометрiєю.

Акт творiння мiста починався з обрання сакрального центру та священнодiї з сонячними променями. «Засновники», обравши «правильне» мiсце, встромляли в землю спис, i вiн, осяяний першим променем сонця, що сходило, вiдкидав на землю довгу тiнь, по якiй проводили плугом борозну, що визначала напрямок першої основної вулицi — декуманусу; до неї виставлявся перпендикуляр, який ставав другою основною вулицею — кардином. Заснування Одеси почалося саме з сакральної першої борозни, про що згадували свiдки. Дуже схожа процедура мала мiсце у 1891 р., коли американськi масони, на чолi з президентом Дж. Вашингтоном, проводили церемонiю заснування майбутньої столицi США — Вашингтону.

Як пише один iз перших iсторикiв Одеси Аполон Скальковський, православний митрополит Гавриїл Бенулеску-Бодонi «…поклав першi основнi каменi для храмiв Божих: в iм'я Св. Миколи, Св. Катерини та iн., провiв першу борозну для фундаментiв мiських будiвель» (очевидно три каменi). Ритуал закладки «нарiжних» каменiв i борозни на мiсцi основної вулицi — стара масонська традицiя. При заснуваннi Вашингтона було зроблено три закладки нарiжних каменiв…

Митрополит Гавриїл цiлком мiг бути масоном, звiдси i тяга до «античних мiстерiй». У перiод, коли iєромонах Гавриїл Бенулеску-Бодонi служив викладачем грецької мови духовного училища в Ясах (Молдова у складi Османської iмперiї), вибухнув скандал: учитель французької мови органiзував першу масонську ложу в Ясах, до якої входило багато яських дворян. Оскiльки масонство в Турцiї було заборонене, вчитель-француз утiк, а Гавриїл раптово покинув училище (1781 р.). Непрямо вказує на масонство Гавриїла його активна дiяльнiсть у Бiблiйському товариствi.

Заслуговують на увагу слова одеського православного протоiєрея пiд час освячення гербу Одеси у вереснi 1798 р.: «Почтеннейшее собрание! Благотворный луч величественного нашего Солнца, которое, сияя на престоле, рассыпает с невероятной расточительностью на круг, Богом ему вверенный, обильные лучи своей премудрости, блеснув особенно на сей вновь зиздущий город Одессу…» (з книги А. Скальковського «Перше тридцятирiччя iсторiї мiста Одеси: 1793–1823»). Дивна промова православного iєрарха була виголошена в масонських традицiях, особливо в частинi порiвняння сонячних променiв з «променями премудростi» та згадування про «Сонце» i масонське «коло».

У мiстобудiвних концепцiях Просвiти i Класицизму велику роль вiдiгравали теорiї створення регулярних держав та iдеальних мiст. Iдеальне штучне мiсто, що створювалося як реалiзацiя рацiоналiстичної утопiї, мало бути позбавлене iсторiї, оскiльки розумнiсть регулярної держави означала заперечення «порочних» структур, що iсторично склались. Iдея «нового iдеального свiту» мала на метi будiвництво мiста на новому мiсцi та руйнування всього старого, якщо воно тут знаходилося.

Професор А. Добролюбський стверджував, що взимку 1794 р., коли створювався план Одеси «…сонце над Одесою сходить з вiдхиленням до пiвденного сходу. Сонячне промiння в серединi зими йде вздовж вулиць, паралельних нинiшнiй Ланжеронiвськiй. Азимут сходу сонця, який починається вiд точки пiвночi за годинниковою стрiлкою, в серединi сiчня (за старим стилем) становить близько 120°».

Можливо вздовж майбутньої вулицi Дерибасiвської (або вздовж вулицi Ланжеронiвської) була проведена лiнiя декумануса, а вздовж Преображенської — лiнiя кардина. Не випадково з самої своєї «закладки» вулиця Преображенська носила назву Осьова — так пiдкреслювалася лiнiя кардина. Саме по Осьовiй у районi майбутньої Соборної площi була символiчно розпахана Вiсь майбутнього мiста, десь недалеко (Соборна площа) заритий осьовий камiнь i проведений масонський ритуал заснування з зерном, маслом та вином.

Одеса була роздiлена де Рибасом на сiм частин, два форштадта (в одному — 52, у другому — 65 кварталiв); сакральним центром мiста стала Соборна площа, де планувалося побудувати основний мiський православний Собор.

Грецький форштадт (район Нового ринку) проектувався пiд кутом 45° до основної сiтки i розглядався як периферiйна частина мiста. Розташування вулиць Грецького форштадта вiдповiдає лiнiї декумануса на 22 серпня — день заснування Одеси. «В цей день сонце сходить рiвно пiд кутом 45° вiдповiдно до плану Вiйськового форштадту. В день народження Одеси «кардинна» вiсь Грецького форштадту, за задумом де Волана, стає полярною вiссю для всього мiста, його дiйсним «небесним полюсом… Сонце завжди встає над морем, дiапазон змiн його точок сходу над Одесою становить 70°«, — стверджує професор А. Добролюбський, який назвав Одесу «мiстом Сонця».

У такому випадку полярний центр Одеси опиняється на стику Вiйськового i Грецького форштадтiв, приблизно на нинiшньому розi Преображенської, Дерибасiвської та Садової, де розташовувалася канцелярiя градоначальника. Творцi Одеси досягли гармонiчного сонячного освiтлення всiх вулиць, зумiли перетворити Одесу на мiсто Сонця. Свiдкiв будiвництва Одеси ще на перших його етапах вражала масштабнiсть проекту нового мiста-порту: ширина вулиць, спорудження молу, причалiв.

Слiд зазначити, що Одеса створювалась i будувалася (першi 50 рокiв свого iснування пiд керiвництвом масонiв де Рибаса, Пустошкiна, де Рiшельє, Кобле, де Ланжерона, Iнзова, Воронцова) за визначеним сакральним планом, в якому вiдобразилася масонська символiка та прив'язка до сакральних центрiв мiста, обранi ще де Рибасом i де Воланом. Де Рибас особисто видiлив 720 дiлянок мiста пiд забудову.

Основним просторовим орiєнтиром мiста був кафедральний собор i його висока дзвiниця — найвища точка мiста. В ансамблi основної мiської Соборної площi чiтко простежується основний масонський символ — п'ятикутник. Соборна площа є сакральним центром Одеси — «пупом» мiста, мiсцем перетину основних магiстралей шести вулиць i зв'язку двох форштадтiв (Вiйськового та Грецького) для виявлення протиставлення сакральних «Дольнего и Горнего мира».

У планi Одеси є i сакральна вiсь — гiгантськi сходи — пам'ятник дюку де Рiшельє — напiвкруглi будинки (колони бiля входу в Храм) — Катерининська площа, де пiд час заснування Одеси будувався один iз перших православних храмiв. Далi, по прямiй, шлях перегороджують два квартали, але якщо провести незриму пряму вiсь, то вона пройде через мiський сад — головну канцелярiю градоначальника — Соборну площу i дзвiницю Собору.

Другою прихованою вiссю Одеси, що має центр на перетинi Дерибасiвської та Преображенської, буде вiсь, яка починається з «ворiт мiста» (поряд православна церква) та йде вздовж довгої вулицi Пастера. Основний орiєнтир цiєї осi — римо-католицька церква на Катерининськiй, яка тримає «хрест стабiльностi» Одеси. Другим сакральним центром Одеси, намiченим ще де Ланжероном, стала площа Приморського бульвару з пам'ятником де Рiшельє.

В iсторiї створення Одеси залишився в тiнi її головний будiвельник — iнженер Йоганн-Георг (Єгор Християнович) фон Форстер, уроженець Брауншвейгу, який перейшов на росiйську службу з пруської армiї у 1786 р. У 80-90-тi роки XVIII ст. фон Форстер був масонським Майстром ложi «Благодiйностi до пелiкана» (С.-Петербург) (у тiй самiй ложi Майстром був i де Рибас) i розенкрейцером ложi «Мовчання» (С.-Петербург). У першi десятирiччя ХIХ ст. фон Форстер значиться в столичнiй ложi «Петра до iстини». Перебуваючи в Одесi та її околицях, фон Форстер, безумовно, входив до найближчого масонського кола де Рибаса — де Рiшельє — де Ланжерона — Iнзова, i, скорiше за все, був членом одеської ложi «Понт Евксинський».

Фон Форстер i де Волан стали головними проектувальниками та будiвниками фортецi в Овiдiополi (Форстер ще й її першим комендантом). У 1801 р. пiдполковник фон Форстер призначений начальником iнженерної команди з будiвництва Одеси й Одеської фортецi (1801–1806 рр.). До кiнця 1801 р. фон Форстер склав уточнений проект торгової гаванi та мiста Одеса (за проектом Форстера збудована будiвля «для головного начальника мiста», в якiй пiзнiше розташувався Рiшельєвський лiцей). У 1811 р., вже генералом, фон Форстер знову їде до Одеси та складає ще один план мiста, на якому вперше був сформований громадський центр в районi Одеського театру. Генерал фон Форстер у 1819–1821 рр., як начальник iнженерiв 2-ї армiї, живе в Одесi. У 1821 р. вiн призначається керуючим Херсонським округом.

У липнi 1796 р. де Рибас вiдправляє лист видатному дипломату та масону Андрiю Розумовському, в якому хвалиться своїм дiтищем — Одесою, заявляючи, що в Одесi вже побудовано 1100 будинкiв (у тому числi 600 кам'яних), казарми для 16 тис. солдатiв, церкви, бiржа, магiстрат… Але навiщось де Рибас вводить Розумовського в оману (чи просто рекламує перед мiжнародною масонерiєю «одеський проект»), перебiльшивши свої досягнення мiнiмум утричi.

Йосип Михайлович де Рибас покинув Одесу на початку 1797 р. i бiльше туди не повертався (хоча побудував будинок поблизу Карантинної балки на Польськiй вулицi та вiдвiв собi велику дiлянку землi для будiвництва ще одного будинку над портом на початку вулицi Канатної). Де Рибас планував обов'язково повернутися в створену ним Одесу, проте подiї в столицi змiнили його плани… У Петербурзi де Рибас сподiвався на кар'єру при дворi та новi субсидiї на будiвництво Одеси, але iмператор Павло Перший у 1797 р. вiддалив вiд себе масонських лiдерiв i уклав мир з Наполеоном, чим викликав гнiв європейських масонiв, якi орiєнтувалися на Англiю. У 1799 р. визрiла змова проти монарха, в якiй взяв участь i де Рибас. Але у процесi реалiзацiї змови (у 1800 р.) де Рибас був отруєний i прах його похований на лютеранськiй дiлянцi Смоленського кладовища в Петербурзi.

Де Рибаса в Одесi змiнив контр-адмiрал, командувач гребним Чорноморським флотом i масон Павло Васильович Пустошкiн, який керував Одесою майже рiк (командувачем усiм Чорноморським флотом був масон Микола Семенович Мордвинов). Ще у 1779 р. брати Пустошкiни — Андрiй i Павло (тодi капiтан-поручик флоту) були прийнятi в Кронштадтi до ложi «Нептун». Невдовзi Павло став Майстром ложi (ложа «Нептун» намагалася самостiйно створювати дочiрнi ложi в Росiйськiй iмперiї). Можливо, саме Павло Пустошкiн доручив морському офiцеру i масону Степану Телесницькому формування фiлiї ложi «Нептун» на Чорному морi.

У 1798–1799 рр. контр-адмiрал П. Пустошкiн плавав з адмiралом Ушаковим до Грецького архiпелагу, брав участь у формуваннi республiки Iонiчних островiв (про неї мова пiде далi). У 1799 р. за пропозицiєю П. Пустошкiна Одеський магiстрат органiзував прийом послiв Iонiчної республiки семи об'єднаних островiв Архiпелагу на чолi з масоном графом Орiо.

Початок ХIХ ст. для Одеси — «перiод забутостi», але й у цей перiод «Одеський проект» захищали масони: сенатор Гагарiн i генерал-губернатор Новоросiйського краю генерал Йоганн фон Мiхельсон (масон суворовської школи).

У 1798–1803 рр. письменник i поет, банкiр i президент камерц-колегiї князь Гавриїл Петрович Гагарiн вимагав вiд уряду й iмператора затвердження планiв розвитку Одеси. Наприкiнцi 1802 р. Гагарiн написав колишньому градоначальнику Одеси Кирьякову лист, де були такi слова: «Мiсто Одеса i до цього часу на серцi у мене лежить як улюблене дитя… Це мiсце дане вiд Бога Росiї золотим джерелом». Гагарiн знав, про що пише, адже керував вiн фiнансами iмперiї… У 1802 р. як урядовий ревiзор в Одесу прибуває масон Олександр Васильович Васильчиков — камергер i чиновник камерц-колегiї (пiдлеглий Гагарiна). Васильчиков разом iз де Воланом розробляє план майбутнього будiвництва й управлiння Одеси, за яким Одеса мала отримати великi грошi на будiвництво та стати центром великого Новоросiйського краю.

27 сiчня 1803 р. градоначальником маленького мiстечка (понад 8 тис. жителiв) на «знову набутих» степових задвiрках iмперiї був призначений величний генерал i царедворець Арман-Емманюель-Софi-Септимен де Вiнеро дю Плесi граф де Шеннон герцог де Фронак де Рiшельє (1766–1822 рр.) — двоюрiдний внучатий племiнник кардинала Рiшельє (мiнiстра французького короля Людовика ХIII) i онук маршала Францiї.

У 1786 р., ще до переходу на росiйську службу, де Рiшельє стає членом паризької масонської ложi «Олiмпiйське товариство». Далi — масонська кар'єра ще в двох ложах i мiсце оратора в однiй iз паризьких лож (вже тодi де Рiшельє став Майстром — отримав третiй градус масонства). Серед масонських учителiв де Рiшельє був де Ланжерон (посвячений у масонську ложу «Олiмпiйське товариство» ще у 1782 р.), а також генерал i письменник принц Шарль-Жезеф де Лiнь. Де Рiшельє i де Ланжерон були зв'язанi 25 роками дружби та схожою долею. Обидва — прихильники прогресу, релiгiйної свободи, реформування християнства, полiтичної терпимостi, лiберальних iдей економiста Адама Смiта, шанувальники лiтератури та паркового мистецтва.

Слiд зазначити, що де Лiнь був одним iз перших французiв-масонiв, який вiдвiдав Новоросiйськi степи у 1787 р. Вiн прибув до фортецi Єлисаветград (Кировоград) — ставки росiйської армiї, брав участь в осадi Очакова. Де Лiнь перший розповiв своїм найближчим друзям — де Рiшельє i де Ланжерону — про безкрайнi степи «Нового Свiту» Причорномор'я. Тодi ж, у другiй половинi 80-х рокiв XVIII ст., такий собi савойський чи неаполiтанський дворянин Бартоломео Галера (Галлерi) усвiдомив усю вигiднiсть «Одеського проекту» та запропонував будувати порт саме в Одеськiй бухтi.

Принц де Лiнь, де Ланжерон i де Рiшельє на початку 1790 р. були у Вiднi, проте повертатися до Францiї, охопленої революцiєю, вони не мали намiру i вiдправилися шукати щастя в росiйськiй армiї, яка розташувалася в Бессарабiї, захопленiй у Турцiї. Всi троє були прийнятi в Дунайську гребну флотилiю пiд команду де Рибаса та брали участь у Другiй росiйсько-турецькiй вiйнi. Де Рибас i де Ланжерон вiдзначилися пiд час штурму Iзмаїлу й були пораненi.

У 1791 р. де Рiшельє отримав чин полковника росiйської армiї (до цього вiн служив у французькiй королiвськiй армiї капiтаном). У 1792–1794 рр. де Рiшельє в компанiї де Ланжерона бере участь у боях корпусу принца Конде й австрiйської армiї проти якобинської Францiї. У 1795 р. де Рiшельє i де Ланжерон повертаються в Росiю. Вже в першiй половинi 90-х рокiв де Рiшельє захопила iдея створення на пiвденному заходi Росiйської iмперiї мiста-колонiї «Нова Францiя». Планувалося, що ця колонiя заселятиметься бiженцями вiд «тиранiчного революцiйного режиму». Пiсля провалу проекту герцог поїхав командувати полком у Волинську губернiю. Новий iмператор Павло Петрович призначив генерал-майора де Рiшельє командиром Кiрасирського полку Його Величностi, розквартированого в Гатчинi. Пiзнiше де Рiшельє увiйшов до почту майбутнього iмператора Олександра Павловича. Але рiзка змiна ставлення iмператора до масонiв торкнулась i герцога, якого виселили з Росiї, вiн змушений був виїхати до Вiдня. У 1800–1801 рр. де Рiшельє вiдвiдав Париж, де Наполеон запропонував йому вступити до французької армiї, але вiн вiдмовився.

Пiсля сходження на престол Олександра Павловича герцог отримав лист вiд iмператора, в якому були такi слова «…я буду радий побачити Вас у Петербурзi та знати, що Ви служите Росiї, якiй можете принести стiльки користi». Iмператор позичив герцогу чимало грошей i подарував маєток у Курляндiї.

Де Рiшельє вiльно володiв латинською, древньогрецькою, нiмецькою, англiйською, iталiйською, iспанською, росiйською мовами. У 1812 р. де Рiшельє стає почесним членом нещодавно створеного Харкiвського унiверситету. Столичний свiт не мiг зрозумiти, чому 37-рiчний генерал-лейтенант, з почту молодого iмператора сам виявив бажання бути градоначальником такого периферiйного мiстечка, якою була тодi Одеса. Нiхто не мiг здогадатися, що де Рiшельє розглядав своє «вiддалення на край свiту» як своєрiдну мiсiю демiурга.

В Одесi де Рiшельє безроздiльно «правив» у 1803–1814 рр. Де Рiшельє виступив проти надмiрної державної опiки над молодим мiстом з боку iмперського чиновницького апарату. За пiдтримки iмператора у 1804 р. герцог домiгся зняття на деякий час з Одеси податкового тягаря, права «вiльного транзиту» для всiх товарiв, якi привозили морем в Одесу та далi до Європи.

Пiдкреслюючи «лiберальний соцiальний експеримент», де Рибас зазначав: «Не будемо дуже регулювати. Адже ми стоїмо на грунтi новому». Де Рiшельє намагався звести тиск чиновникiв до мiнiмуму, розвивати самоорганiзацiю суспiльства.

Iмператор Олександр Павлович надав де Рiшельє право вирiшувати питання, якi перевищують повноваження градоначальника. Де Рiшельє мав повноваження звертатися безпосередньо до iмператора для вирiшення мiсцевих питань (оминаючи вiдомчi iєрархiчнi заклади). Одеса негласно та «неформально» була видiлена iз загальної командно-адмiнiстративної системи Росiйської iмперiї, була «державою в державi».

За час правлiння де Рiшельє в Одесi побудованi сотнi кам'яних будинкiв, собор, театр, казарми, ринок, шляхетний виховний iнститут, комерцiйна гiмназiя, шiсть нижчих навчальних закладiв, двi лiкарнi, закладенi мiськi сади…

У своїх мемуарах де Рiшельє напише: «…Одеса та Новоросiя зробили такi успiхи в найкоротший термiн, як жодна держава свiту». Держава? Чи не планував де Рiшельє створити не лише iдеальне мiсто Одесу, а й iдеальну державу «пiд нього»? Це залишається таємницею, однак неочiкуваний прогрес Одеси, незважаючи на епiдемiї та вiйни, досi нерозгаданий феномен.

З березня 1805 р. де Рiшельє стає ще й Херсонським вiйськовим губернатором, начальником Катеринославської та Таврiйської губернiй (з 1804 р. де Рiшельє був ще й управителем справами переселенцiв Новоросiї). Пiд його владу потрапили великi територiї, на яких започатковувалися новi соцiально-економiчнi вiдносини.

Саме де Рiшельє культивував в Одесi масове насадження «масонського» дерева — бiлої акацiї, яку масони шанують як символ стiйкостi, безсмертя духу та вiдродження «вiльних каменярiв».

Вiн виписував з Iталiї саджанцi акацiї та власноруч, орудуючи заступом i лiйкою, висаджував саджанцi на вулицях мiста. Масонське «показове» презирство до смертi виявилось у де Рiшельє пiд час страшної епiдемiї чуми в Одесi, коли вiн особисто заходив у чумнi будинки, заспокоював помираючих. А коли робiтники вiдмовлялися ховати чумнi трупи (через страх бути зараженими), де Рiшельє сам брав лопату i рив могили для нещасних. На боротьбу проти вторгнення в Росiю вiйськ «тирана» Наполеона де Рiшельє вiддав майже всi свої заощадження — 40 тис. рублiв.

Пiд час правлiння де Рiшельє в Одесi дiяла таємна масонська ложа, але як вона називалася (ложа «Любителiв лiтератури»? «Нептун»? «Три царства Природи» (як стверджував П. Борисов на допитi)? «Друзi Природи» або «Понт Евксинський»?) невiдомо. Iснують уривчастi вiдомостi, що в Одесi з 1803 р. чи з 1810 р. iснувала законспiрована масонська ложа — фiлiя ложi «Нептун» (у 1803 р. у Москвi стараннями розенкрейцерiв засновується таємна ложа «Нептун» пiд головуванням сенатора П. I. Голенищева-Кутузова). Ще одна таємна ложа для вiйськових морякiв «Нептун» з XVIII ст. дiяла в Кронштадтi. Брати лож «Нептун», на вiдмiну вiд бiльшостi масонських лож, «посилено» займались алхiмiєю, хiромантiєю й езотеризмом.

Можливо, Степан Михайлович Телесницький (член «Нептуну» з 15-рiчним стажем) заснував «фiлiю» «Нептуна» в Одесi, в осередку морських офiцерiв i офiцерiв порту та митницi. Вiдомо, що вiн приїхав з Москви у 1801 р. (?) з масонськими дорученнями та «необхiдними актами для робiт» iз створення ложi. В лiтературi є згадування i про бiльш раннє (нiж 1817 р. — рiк офiцiйного створення) iснування ложi «Понт Евксинський». Дослiдник масонства в Українi А. Крижановська наводить можливу дату появи одеської ложi «Понт Евксинський» — 1803 р., хоч i не пояснює звiдки взялась ця дата. Якщо Телесницький приїхав до Одеси у 1801 р. i вiдразу взявся за створення ложi, то йому потрiбно було би не менше нiж 18 мiсяцiв для пiдбору кадрiв i пiдняття масонiв iз ступеня в ступiнь. Проте є припущення, що масонська ложа пiд назвою «Три царства Природи» iснувала в Одесi ще з кiнця 90-х рокiв XVIII ст., з часiв де Рибаса. Може зовсiм не випадково Лев Толстой у романi «Вiйна i мир» писав, що ще у 1807 р. П'єру Безухову одеськi масони надали рекомендацiйний лист для його вступу в орден.

Про членiв цiєї ложi також можна тiльки здогадуватися.

Вiдомий лише один брат одеської ложi тiєї пори («Нептун»? «Понт Евксинський»?) — Степан Телесницький. Телесницький закiнчив Морський корпус у 80-тi роки XVIII ст., ходив морями й океанами спочатку мiчманом, потiм лейтенантом. Був членом масонських лож: «Конкордiя» (С.-Петербург) i «Нептун» (Кронштадт). Уже у 1788 р. йому був присвоєний 3-й майстерський ступiнь масонства. Найромантичнiший перiод життя Степана Телесницького — «пiратський». У 1788–1792 рр. Телесницький (за таємним наказом росiйського уряду) набрав на Мальтi команду iз 167 осiб i купив корсарський фрегат. Пiратський корабель Телесницького борознив води Середземного моря, перейшов до Архiпелагу для виконання секретних приписiв i зйомки планiв острова Корфу. З 1792 р. Телесницький оселився у Херсонi, де отримав чин капiтан-лейтенанта… Пiзнiше брав участь в експедицiях адмiрала Ушакова на грецький Архiпелаг з метою створення Республiки семи Iонiчних островiв.

З 1801 р. Телесницький служив в Одеському порту, де дослужився до звання капiтана першого рангу. У 1810 р. його звiльнили iз служби. Проте у 1814 р. Телесницький стає статським радником i вiце-iнспектором портового карантину Одеси. Телесницький був директором одеського вiддiлення Бiблiйського товариства, проводив «масонськi роботи» таємної ложi в своєму домi в районi Катерининської площi в Одесi (ще володiв хутором на Воднiй балцi пiд Одесою). Коли в серединi ХIХ ст. цей будинок зносили, в закладеному наглухо напiвпiдвалi були знайденi елементи масонського храму та настiнний розпис мiстично-символiчного змiсту. Можливо, це був так званий Храм Соломона — ритуальна масонська зала де, в першi десятирiччя ХIХ ст. збиралась одеська масонська ложа.

Iснує припущення, що до ложi входили граф Петро Розумовський, Фелiкс де Рибас (брат засновника Одеси та постiйний її житель), Луї-Вiктор-Леон Рошешуар (родич Рiшельє та його ад'ютант), Йосип д'Оллон — племiнник Рiшельє i ад'ютант де Рiшельє, Iван Олексiйович Стемпковський, Шарль Сiкар (купець з Марселю, самодiяльний письменник i мандрiвник), барон Рено (володар «Чудного будинку» з масонською символiкою), полковник Томас Кобле, такий собi француз з Марселя Жан-Шарль Дюбрек, який опинився в далекiй Одесi й отримав диплом Майстра «Великого Сходу Францiї«у 1812 р. (масонський диплом його зберiгається в Одеському музеї О. С. Пушкiна).

Петро Олексiйович Розумовський (син Олексiя Кириловича Розумовського та внук гетьмана) — дiйсний камергер, член ряду масонських лож, у 1806–1835 рр. (з перервами) жив в Одесi. Похований на першому християнському кладовищi Одеси. Петро Розумовський навчався в європейських унiверситетах, тривалий час жив у Парижi i з молодих лiт належав до масонiв-розенкрейцерiв. Як офiцер росiйської армiї вiн брав участь в iталiйськiй кампанiї росiйської армiї Суворова, але вiйськова служба йому швидко набридла, i вiн знову поїхав до Захiдної Європи. У 1806 р. Петро Розумовський приїхав до Одеси, де служив чиновником з особливих доручень у канцелярiї де Рiшельє. Вiн став другом де Рiшельє i свiй маєток-дачу побудував поряд з дачею де Рiшельє. Їх зблизило захоплення масонською езотерикою та садiвницттвом. Де Рiшельє надав Розумовському величезну дiлянку поблизу Водної балки, де Петро Олексiйович розбив великий сад, в якому були штучнi руїни, ставок, башти, гроти, печери, пiдземний лабiринт i таємнi ходи. Дача П. Розумовського надовго стала прибiжищем одеських масонiв.

Збирач античних старожитностей i один iз перших археологiв Новоросiї, член-кореспондент Паризької академiї наук, учасник закордонних походiв росiйськiй армiї полковник Iван Олексiйович Стемпковський також входив до тiсного масонського кола одеситiв. У 1808–1813 рр. Стемпковський був ад'ютантом у Дюка де Рiшельє, у 1814–1819 рр. служив у частинах графа М. Воронцова в Парижi в окупацiйних росiйських вiйськах. Повернувшись до Парижу, де Рiшельє подарував Стемпковському свою одеську дачу — Дюковський сад, а у 1826 р. вже Стемпковський передав цей сад мiсту Одесi. Очевидно Стемпковський був «сполучною ланкою» мiж одеським масонським «квартетом» (де Рiшельє, де Ланжерон, Iнзов, Воронцов). Вiн кiлька разiв їздив до Францiї i брав участь у роботi французьких масонських лож. У 1822 р. Стемповський очолить комiсiю iз зведення пам'ятника дюку де Рiшельє, а у 1828 р. генерал-губернатор М. Воронцов призначив Стемпковського градоначальником Керчi, де вiн дав волю своїм археологiчним пристрастям. Саме вiн був iнiцiатором створення археологiчних музеїв в Одесi та Керчi.

Купець Жан Рено прибув до Одеси у 1802 р. i представлявся властям як консул Францiї в Одесi та Новоросiї. За клопотанням Рiшельє масон Жан Рено отримав французьке дворянство i титул барона. Можливим масоном одеської ложi був друг де Рiшельє — колезький асесор, великий херсонський помiщик Микола Iванович Штиглиц, який пожертвував 100 тис. золотих рублiв на створення Рiшельєвського лiцею.

В одеському оточеннi де Рiшельє помiтною фiгурою був його близький друг єзуїт абат Нiколь Андре-Людовiк Кретьєн — iнспектор єзуїтської колегiї в Парижi, вихователь дiтей росiйського посланця у Константинополi. Ще у 1793 р. абат емiгрував до Росiйської iмперiї, де до 1806 р. керував пансiоном для дiтей аристократiв у Петербурзi (першими учнями абата бул знаменитi масони М. Орлов, С. Волконський, А. Бенкендорф). З 1811 р. абат жив в Одесi. Вiн став вiзiатором (керiвником) католицьких церков у Новоросiї. Абат у 1817 р. заснував одеський Рiшельєвський лiцей i був його першим директором, але невдовзi його звинуватили у прозелiтизмi i вiн змушений був покинути Одесу. У 1818–1820 рр. вiн жив у Швейцарiї (в цiй країнi до єзуїтiв було негативне ставлення). Пiсля Швейцарiї абат переїхав до Францiї, де за протекцiєю де Рiшельє став ректором Паризького академiчного округу. Слiд зазначити, що єзуїти вважалися основними борцями з «масонською небезпекою». Разом iз тим деякi з них, не пориваючи з єзуїтами, таємно переходили в орден масонiв. Вони ставали «п'ятою колоною» в станi iдеологiчних опонентiв масонства. Очевидно, таким єзуїтом був i абат Нiколь, який «засвiтився» як масон у ложi «Сердечнiсть» у Лозаннi (Швейцарiя) i в ложi «Палестини» в Петербурзi.

Ще один одеський єзуїт, друг де Рiшельє й абата Нiколя — Вiтрi Ервiранж (у минулому один iз командорiв Мальтiйського ордену) був протоприскiтером єзуїтiв у Новоросiї, викладачем Закону Божого у Шляхетному iнститутi Одеси i «потенцiйним» таємним масоном.

Пiсля перемоги сил коалiцiї над Наполеоном де Рiшельє вирiшив повернутися до Францiї й облаштовувати свою Батькiвщину пiсля жахiв революцiй i вiйн. У вереснi 1814 р. де Рiшельє покинув Одесу, доручивши Одеське градоначальство коменданту мiста масону, генерал-майору Кобле (до грудня 1815 р. виконував обов'язки градоначальника Одеси), а вiйська, що були у пiдпорядкуваннi де Рiшельє, — генерал-лейтенанту Михайлу Михайловичу Бороздiну (прийнятий до масонства адмiралом С. Грейгом, був комендантом острова Корфу у 1800 р.).

Шотландець за походженням, Томас Кобле, служив Росiйськiй iмперiї ще з кiнця 80-х рокiв XVIII ст. У 1792 р., за два роки до заснування Одеси, пiдполковник Кобле отримав вiд казни 12 тис. десятин землi поблизу Хаджибея, а у 1895 р. — земельнi дiлянки в Одесi.

У Францiї де Рiшельє раптово опинився у найближчому почтi нового короля, став пером Францiї. Коли король запропонував йому посаду прем'єра Францiї, де Рiшельє вiдмовився, а його «впливовi брати» вмовили «одеського вiдлюдника» стати на чолi держави. Дивує факт отримання де Рiшельє посади прем'єра Францiї, незважаючи на те, що 23 роки жив у Росiйськiй iмперiї, де вiдбулося його становлення як особистостi, воєначальника й успiшного адмiнiстратора (Францiю вiн покинув у чинi армiйського капiтана i не був зв'язаний з нею 23 роки). Що могло стояти за цим призначенням? Скорiше за все тi самi масонськi зв'язки — шотландський обряд регулярного масонства, в якому знаходився де Рiшельє, був антинаполеонiвським, на вiдмiну вiд масонського обряду «Великого Сходу» (в якому було багато прихильникiв Наполеона). Можливо призначенням де Рiшельє прем'єром Францiї масонерiя вiдзначила його заслуги у створеннi «Пiвденної Пальмiри» — Одеси як схiдного форпосту масонства.

У 1815–1818 рр. де Рiшельє — прем'єр-мiнiстр i мiнiстр iноземних справ Францiї, а у 1820–1821 рр. вiн удруге стає прем'єр-мiнiстром. На початку 1822 р. де Рiшельє мав намiр вiдвiдати Одесу, навiть повернутися туди, зажити там життям «простого громадянина», але раптова смерть перекреслила всi його плани…

Людовiк-Олександр-Андре (Олександр Федорович) граф де Ланжерон маркiз де ла Кос барон де Куньї (маркiз i граф Францiї, барон Австрiйської iмперiї, до 1799 р. — громадянин Женевського кантону, з 1799 р. — пiдданий росiйської iмперiї) народився 13 сiчня 1763 р. в Парижi. В п'ятнадцать рокiв Ланжерон стає лейтенантом французької гвардiї. Службу вiн починає в Каракасi та Сен-Домiнго i за кiлька рокiв дослужився до полковника. У складi французького корпусу де Ланжерон брав участь у вiйнi за незалежнiсть США, вiдзначившись у битвi при Йорктаунi… До 1789 р. де Ланжерон отримує 5-й ступiнь масонства — «Досконалий Майстер» ложi «Об'єднанi друзi», стає Достойним Майстром (Майстром Стiльця) масонської ложi.

Французьку революцiю 1789 р. де Ланжерон прийняв iз захопленням, але вже через кiлька мiсяцiв пiсля штурму Бастилiї вiн розчарувався у революцiї. Вперше де Ланжерон прибуває в Росiю в почтi принца Нассауського наприкiнцi 1789 р. i бере участь на боцi росiйської армiї в її кампанiї проти Швецiї (у складi флотилiї, якою керував принц Нассауський). Другий приїзд де Ланжерона до Росiї у 1790 р. приводить його пiд стiни Iзмаїлу, за хоробрiсть пiд час штурму якого вiн отримав золоту шпагу. У 1791 р. вiн служить пiд командуванням масона князя М. Репнiна — командувача росiйськими вiйськами в Молдавiї. Потiм була служба в рядах армiї французьких добровольцiв у Нiдерландах, армiї принца Конде, в австрiйськiй армiї, яка воювала проти революцiйних французьких вiйськ. У 1794 р. де Ланжерон знову повертається до Росiї (на цей раз остаточно) i приймає командування Малоросiйським полком гренадерiв. Вiн бере участь у воєннiй експедицiї на Корфу i дуже швидко дослужується до генерал-лейтенанта…

На початку царювання iмператора Олександра Павловича де Ланжерон був «у фаворi». Очевидно вiн, як i де Рибас, i багато iнших масонських лiдерiв, брав участь у переворотi 1801 р. чи спiвчував йому. Проте наприкiнцi 1805 р. де Ланжерон потрапляє в немилiсть iмператора та подає рапорт про вiдставку. Вiн їде до Одеси, шукаючи пiдтримки у свого друга де Рiшельє. Вiдставка де Ланжерона iмператором не була прийнята… З 1806 р. вiн знову в армiї — воює проти турецької армiї на Дунаї, кiлька мiсяцiв служить головнокомандувачем росiйської молдавської армiї. З 1812 р. Ланжерон як командир корпусу воює проти Наполеона, а у 1813 р. його росiйський «експедицiйний» корпус був у складi армiї Блюхера та в Пiвнiчнiй армiї короля Швецiї Бертребатта. Частини де Ланжерона першими вриваються в Париж, захоплюють Монмартрськi батареї французьких вiйськ.

У листопадi 1815 р. iменним указом iмператора Олександра Першого граф Ланжерон був призначений градоначальником Одеси (займав цей пост у 1815–1820 рр.) i Херсонським вiйськовим губернатором — генерал-губернатором Новоросiї (займав цей пост у 1815–1823 рр.). Вважається, що де Рiшельє сам запропонував де Ланжерону «одеську кар'єру» та порекомендував iмператору саме цю кандидатуру як свого спадкоємця.

За перiод своєї дiяльностi на посадi градоначальника Одеси де Ланжерон засновує в Одесi систему «вiльної торгiвлi» — порто-франко, створює Одеський ботанiчний сад, облаштовує Приморський бульвар, iнiцiює появу першої мiсцевої мiської газети «Месаже де ля Русi мерiдiональ», вiдкриває народне жiноче училище та Рiшельєвський лiцей.

Де Ланжерон був в товариствi великим цiнителем мистецтв, оригiнальним спiвбесiдником, гострословом, «душею компанiї«. Ще наприкiнцi 80-х рокiв XVIII ст. де Ланжерон писав для мiсцевих французьких газет, видавав сатиричний журнал «Акти апостолiв», займався лiтературою (написав чотири п'єси й одну комедiю).

У травнi 1818 р. iмператор Олександр Перший, разом iз масоном графом Каподiстрiя, приїхав до Одеси та поселився в особняку Ланжерона, пiдкреслюючи цим своє покровительство лiберальному графу, його демократичним починанням. Тодi ж iмператор як «брат — вiльний каменяр» вiдвiдав масонську ложу Одеси пiд час святкової ритуальної трапези (агапи). Проте iмператор зустрiв у штики реформаторськi проекти Ланжерона (пропозицiї щодо конституцiйних реформ, спрощення канцелярського листування та канцелярської тяганини, вiдмiни табеля про ранги). Iмператор тодi виношував iдею подiлу Росiйської iмперiї на 12 округiв — намiсництв. У четвертий округ, в якому передбачалося в першу чергу провести лiберальнi реформи, повиннi були входити Бессарабiя, Херсонська, Катеринославська, Таврiйська губернiї. Столицею Пiвденно-Захiдної iмперiї мала стати Одеса (iншi українськi землi об'єднувались у третiй округ iз столицею в Києвi).

У серединi 1820 р. де Ланжерон вiдходить вiд справ мiста Одеси, передає керiвництво М. Трегубову, а собi залишає керiвництво всiм Новоросiйським краєм (яким вiн керує до середини 1822 р.).

Наприкiнцi 1821 р. у Ланжерона намiтився новий розрив стосункiв iз Олександром Першим, i у 1722 р. Ланжерон знову просить про вiдставку (попередньо вiн пiшов у тривалу вiдпустку). Звiстка про смерть де Рiшельє приголомшила Ланжерона; вiн виголошує знамениту промову, в якiй назвав де Рiшельє «великим другом людства» та запропонував поставити йому пам'ятник в Одесi. У 1823 р. Ланжерон поїхав до Францiї i залишився там до отримання звiстки про смерть iмператора Олександра Павловича. На початку 1826 р. де Ланжерон приїздить iз Францiї до Санкт-Петербурга на коронацiю нового росiйського iмператора Миколи Павловича… або на «розбiр польотiв» пiсля повстання декабристiв. Ланжерон погоджується iз своїм призначенням членом Верховного суду у справi декабристiв, адже серед пiдслiдних було багато масонiв i його давнiх знайомцiв.

Ми так i не дiзнаємося, чого хотiв вiн: полегшити долю нещасним чи приховати корнi декабристської змови?

У нового iмператора Ланжерон знову «у фаворi». У липнi 1828 р. у пiдпорядкування генералу Ланжерону були вiдданi всi росiйськi вiйська, якi воювали проти турецької армiї в Молдавiї та Валахiї. Проте наприкiнцi року, коли Ланжерон вiдвiв вiйська, якi осаджували Сiлiстрiю, на зимовi квартири, iмператор замiнив головнокомандувача Ланжерона генералом Дибичем. Приголомшений цим Ланжерон подав у вiдставку з армiї, отримав її, i з весни 1829 р. знову оселився у милiй його серцю Одесi як приватна особа.

Однак столичнi проблеми не залишають його у спокої. У груднi 1829 р. Ланжерон їде до Петербурга, а в серединi 1830 р. повертається до Одеси, щоб на початку 1831 р. знову поїхати в Петербург… Далi джерела розходяться. Однi кажуть, що вiн помер вiд холери у столицi i прах його був перевезений до Одеси, iншi — що Ланжерон встиг повернутись i помер вiд холери вже в Одесi. Але факт залишається фактом — вiн заповiв, щоб його поховали в Одеському католицькому соборi. Його похорон у 1832 р. був пишним, урочистим, став певною демонстрацiєю масонської мiцi в Одесi. Цiкаво, що мiсцевi католицькi священники не вiдмовили в почестях i в похованнi бiля вiвтаря собору графу, який особливо не приховував свого масонства, «забороненого» католицькою церквою. Про його «прокляту» таємницю напевне знали католицькi священики Одеси, проте…

Де Ланжерон все життя вiрив пророцтвам про те, що помре вiн не на полi бою i не пiд ножем революцiйної гiльйотини, а в лiжку вiд холери, далеко вiд Францiї. Свiй заповiт, складений рокiв за п'ять до смертi, вiн почав словами: «Коли я помру вiд холери, живучи в Росiї…».

У липнi 1822 р. управителем краю (на час закордонної вiдпустки Ланжерона) став генерал-лейтенант Iван Микитович Iнзов, який керував Новоросiйським краєм до травня 1823 р., коли вiдставка Ланжерона була остаточно прийнята та завiзована iмператором, а генерал-губернатором Новоросiї став Михайло Семенович Воронцов. Iван Iнзов був позашлюбним сином якоїсь таємної «високої«особи iз столичного «свiту». Батькiв своїх вiн нiколи не бачив, а виховувався в домi князя-масона Миколи Микитовича Трубецького (близького друга масона М. Новикова). Прiзвище йому придумали iз значенням: зашифрували в ньому словосполучення «iнший зов». В юностi Iван Iнзов зблизився з гуртком масонського просвiтителя Миколи Новикова, який i посвятив Iнзова в масони. Окрiм московських розенкрейцерiвських лож, вiн також перебував у нiмецькiй ложi «Золотий шар». З 1789 р. поручик Iнзов знаходиться в Причорномор'ї, бере участь у вiйнi Росiйської iмперiї проти Турцiї, а у 1790 р. — в осадi Iзмаїлу та Бендер. Вiн вiдзначився у битвi при Мачинi, за що був переведений ад'ютантом до командувача армiєю князя М. Репнiна (у 1790–1791 рр. шляхи його неодноразово пересiкаються з Ланжероном).

У 1798 р. пiдполковника Iнзова призначили командиром полку, з яким вiн невдовзi виступив у похiд до Iталiї. На двадцятому роцi служби Iнзов став генерал-майором, М. I. Голенищев-Кутузов (масон) обрав його на посаду чергового генерала своєї армiї. У 1806–1810 рр. I. Iнзов воював з турками на Дунаї, потiм iз своєю бригадою — з французами, здiйснив похiд у Галiсiю, вiдзначився пiд Силiстрiєю та Шумлою. У 1813 р. Iнзов отримав дивiзию, на чолi якої воював проти наполеонiвських вiйськ, а у 1814 р. вiн був вiдзначений чином генерал-лейтенанта i нагороджений французьким орденом за гуманне ставлення до полонених.

У 1818 р. вiдбулося призначення Iвана Iнзова головним попечителем iноземних колонiстiв Пiвдня Росiї, а у 1820 р. — намiсником Бессарабської областi (генерал-губернатором Бессарабської губернiї). В цьому ж роцi вiн поселяється в Кишиневi. Генерал Iнзов керував дiяльнiстю Бiблiйського товариства в Кишиневi та створенням масонської ложi «Овiдiй» у тому ж мiстi. Навеснi 1820 р. Олександр Сергiйович Пушкiн, висланий з Петербурга на пiвдень, був направлений до Кишинева та призначений «пiд нагляд» генерала Iнзова. До Пушкiна Iнзов виявив довiру, спiвчуття, доброту, запропонував висланому поету поселитися в своєму домi, видiлив йому двi кiмнати, надав поету безкоштовний пансiон i добився виплати чиновницької платнi. У 1822–1823 рр. i у 1833–1845 рр. I. Iнзов жив в Одесi.

Сучасники пiдкреслювали освiченiсть, чеснiсть, гуманнiсть генерала. Покровительство Iнзова балканським переселенцям зробило його «святим праведником» в очах болгар Буджака. Пiд його «попечительством» як центр росiйських болгар сформувалося мiсто Болград. Пiсля смертi генерала болгари попросили дозволу поховати прах Iнзова в Болградi та спорудили над його могилою мавзолей.

Розквiт масонського руху в Одесi, посилення впливу масонерiї на життя мiста та всiєї Новоросiї прийшовся на перiод 1818–1821 рр. (за Ланжерона i в епоху «олександрiвського лiберализму»).

Масони були «вершками» суспiльства тих рокiв, саме вони намагалися створити з Одеси зразок «мiста майбутнього». Особливу увагу масони придiляли вихованню молодого поколiння, створенню європейської системи освiти, вiдкриттю лiцеїв, унiверситетiв.

Iснують згадування про те, що у 1817–1822 рр. в Одесi працюють масонськi ложi «Три царства природи», «Друзi Природи», «Понт Евксинський», «Ложа французької й iталiйської лiтератури». Про ложу «Друзi Природи» та «Ложу французької й iталiйської лiтератури» ми майже нiчого не знаємо. Можливо «Три царства Природи» i «Друзi Природи» — двi рiзних назви однiєї ложi. Пiд час допиту декабриста-масона П. I. Борисова з'ясувалося, що вiн вступав до одеської ложi «Друзi Природи» за iнiцiативи одеського купця-француза Ольвiєра.

У листопадi 1817 р. вiдкривається ложа «Понт Евксинський» («du Pont Euxin») — одна з масонських лож шотландського обряду Дев'ятої великої росiйської масонської провiнцiї — «Великої Провiнцiйної Ложi Росiї«.

Достойним Майстром (керiвником) ложi «Понт Евксинський» став де Ланжерон, який був також членом декiлькох петербурзьких лож i феодосiйської ложi «Йордан».

Масонськi роботи в ложi «Понт Евксинський» велися французькою, нiмецькою, iталiйською, росiйською мовами. Ложа «Понт Евксинський» була однiєю з найчисленнiших лож Росiйської iмперiї, в нiй налiчувалося близько 180 «братiв», а з урахуванням гостей-масонiв з iнших лож, якi вiдвiдували ложу, — близько 280 братiв. Для створення такої численної ложi вимагався тривалий перiод пiдготовчої роботи для зведення в масонський ступiнь понад 150 осiб i просування їх масонськими сходами: учень — пiдмайстер — майстер. Збори масонського братства в Одесi були необхiднi для прийняття, афiляцiї й iнсталяцiї братiв у рiзнi ступенi масонства. Для здiйснення всiх iнiцiйних ритуалiв для 150 осiб вимагалося не менше трьох рокiв (мiнiмум 200 ритуальних iнiцiацiй). У 1818 р. вiдбулося лише формальне вiдкриття великої за чисельнiстю ложi-»матрицi» «Понт Евксинський», на базi якої можна було вiдкрити вiдразу 7–8 лож.

Ложа вищих ступенiв (градусiв) шотландського масонства «Три царства Природи» почала створюватися в Одесi у 1815 р., а офiцiйно була вiдкрита 6 листопада 1818 р. як ложа у структурi Великої Провiнцiйної Ложi Росiї. В ложi «Три царства Природи» збиралися масони «з великим стажем», починаючи з 4-го градуса посвяти. Цiєю ложею також керував масон з 25-рiчним стажем i розенкрейцер граф де Ланжерон (у документах якого зазначалося, що у нього сьомий градус масонства).

Сьомий масонський градус в ложi «Три царства Природи» був i у Адольфа Шале — вiце-консула Францiї в Одесi, якого прийняли до масонства у 1808 р. в Женевi. Шале був членом петербурзької ложi «Єлизавета до доброчесностi» та Великої Директорiйної Провiнцiйної Ложi Вищого правлiння. Адольф Шалле був Намiсним (Достойним) Майстром ложi «Понт Евксинський» пiсля де Ланжерона. Цiкаво, що Шале у 1822 р. (рiк заборони масонства в Росiйськiй iмперiї) вiдмовився дати представникам влади офiцiйну пiдписку про свiй повний розрив з масонством, незважаючи на наполегливу вимогу одеського полiцмейстера. Шале тодi заявив, що належить до iснуючої у Францiї масонської ложi та перебуває на французькiй службi, тому може давати «пiдписки» лише з дозволу французького посланця в Росiї. Адольф Шале поїхав з Одеси лише у 1838 р. i, можливо, продовжував свою дiяльнiсть лiдера масонiв Одеси вже в «масонському пiдпiллi».

У ложi «Три царства Природи» перебували Степан Телесницький, Гiльмо Гельмерсен (аташе мiнiстерства iноземних справ, титулярний радник, а у 1821–1822 рр. — мiський полiцмейстер Одеси), полковник, командир Одеського пiхотного полку Ренальєр фон Дрентельн.

У ложi «Три царства Природи» в основному були купцi: Фредерiк Андре, Жуль Козлiн, Йосип Барорне, Жан Вальб, Жан Мелло, Мiшель Одеу, Iван Вiлькнс, Василь Ксенiс (купець, радник комерцiї), Якiв Мiшель (купець 1-ї гiльдiї, службовець палати страхувань), Жан-Батист Вiольє (купець, вiдставний французький офiцер), Жан Гаглiуффi (купець i корабельний капiтан). Найвпливовiшим iз одеських купцiв-масонiв ложi був володар сьомого градуса масонства Жозеф Жульєн (можливо за iменем Жозеф Жульєн приховувався Ремi Жульєн — член столичного Вищого Капiтулу «Фенiкс», посвячений до масонства в ложi «Об'єднанi друзi» в Марселi ще у 1802 р.).

Яскравою особистiстю ложi «Три царства Природи» був Андрiй Петрович Римський-Корсаков (позашлюбний син генерала П. Войновича), товариш мiнiстра внутрiшнiх справ iмперiї, колезький радник i композитор-любитель. В ступенi розенкрейцера вiн був вiдомий як «Лицар бджоли». У 1818 р. Римський-Корсаков жив в Одесi та став одним iз засновникiв ложi «Три царства Природи». Андрiй Римський-Корсаков широко вiдомий у багатьох масонських братствах iмперiї. Вiн був почесним членом лож «Пiвнiчнi друзi», «Єлизавета до доброчесностi», «Об'єднанi друзi», «Орфей», «Росiйського орла», «Сфiнкса», «Трьох свiтил», «Трьох чеснот», «Друзi людства», «Тих, що шукають манну»… Вже у 1818–1820 рр. вiн мав масонський титул Великого Канцлера Великої Провiнцiйної Ложi Росiї (ВПЛР) та представника ложi «Понт Евксинський» у ВПЛР. З 1819 р. А. Римський-Корсаков — член Верховної Директорiї шотландських лож, Вищого Капiтулу «Фенiкс» шотландських лож Великої Провiнцiйної Ложi, вищих ступенiв «Олександра — Златого льва». Андрiй Римський-Корсаков займав в ложi посаду Намiсного Майстра та великого секретаря (Великий Майстер С. Ланський). Незважаючи на репресiї стосовно масонства з боку iмператора Миколи Першого, у 30-тi роки ХIХ ст. А. Римський-Корсаков отримав посаду Волинського губернатора. До самої смертi

А. Римський-Корсаков «пiдтримував масонськi братськi зв'язки». Цiкаво, що нащадки А. Римського-Корсакова також були масонами, а Олександр Олександрович Римський-Корсаков з Великої Нацiональної Ложi Францiї багато зробив для вiдродженя лож у Росiї та Українi вже у 90-тi роки ХХ ст.

Ложа «Понт Евксинський» формувалась як ложа перших трьох iоанiвських ступенiв масонства. Ложа повинна була сформувати одеську елiту, що буде будiвником «мiста Сонця». Основний контингент ложi — адмiнiстратори, офiцери армiї та флоту, купцi, мiсцева iнтелiгенцiя, що зароджувалася.

Емблемою масонської ложi «Понт Евксинський» стало символiчне зображення вiтрильника, який пливе до загадкової фортецi-мiста. Зображення iдеального мiста, розташованого в гостиннiй бухтi, можливо, має символiзувати Одесу та бухту Одеської затоки. Чи була доля Одеси простою випадковiстю? Чому в Одесi з самого початку будувалося заштатне (навiть не повiтове) мiсто з вулицями, якi за шириною можна порiвняти лише з Санкт-Петербургом? Чому загублене в «ногайських степах» невелике поселення Хаджибей — Одеса за 20 рокiв якимось дивним чином, перетворилося на красиве європейське мiсто? Одеса стала «Пiвденною Пальмiрою», пiвденною сестрою столичного Санкт-Петербурга… чи не тому, що невидимi архiтектори-геометри розрахували, що Одеська бухта знаходиться на тiй самiй довготi, що й Санкт-Петербург i єгипетськi пiрамiди (пiрамiди були особливо шанованi масонами, i «мода» на пiрамiди прокотилася всiєю Європою наприкiнцi XVIII ст.).

Саме на берегах чорноморського Лукомор'я (де Чорне море утворює гострий кут — «вершину пiрамiди»), на землi новiй i невiдомiй європейськi мiстики намiтили побудувати iдеальне мiсто — «мiсто на холмi», мiсто, яким опiкується Бог, «яке стане домом для всiх народiв i всiх релiгiй». Цьому мiсту вже тодi була призначена доля стати сакральним i духовним центром на пiвденному сходi Європи, на землях, що лише п'ять рокiв тому були вiдвойованi в Османської iмперiї.

Iдеальне мiсто мало стати «мiстом Сонця», звiдки на Схiд Європи буде поширюватися свiтло європейської цивiлiзацiї. Одесу вже на початку ХIХ ст. розглядали як пiвденно-схiдний духовний форпост Європи. Пiвнiчним центром був «град Петров»… Одеса планувалася на зразок магiчного мiста Адосентин, про яке повiдомляється в таємничому «Пiкатриксi». Адосентин був побудований шанованим масоном Гермесом Трисмагiстром i, завдяки своєму плануванню, забезпечувався захистом небесних сил. Подiбне магiчне мiсто описане

в текстi «Асклепiя» i в працi «Мiсто Сонця» Томазо Кампанелли. Перероджений «Новий Свiт» (назва турецької фортецi «Енi-Дунья» перекладалася з турецької як «Новий Свiт») мав стати свiточем для нової європейської цивiлiзацiї.

Мiсто-фортеця на емблемi ложi «Понт Евксинський» зображувалося лише однiєю баштою (або дороговказним маяком), яка служить кутовою баштою фортецi. Можливо, маяк нагадував про легендарний маяк Неоптолема, споруджений древнiми греками неподалiк вiд Одеси, або прямо стосувався Хаджибейського маяка, який височiв над одеською бухтою. Свiтло маяка вказувало морським подорожнiм шлях до тихої пристанi — шлях до iстини.

За Ланжерона на замовлення одеської масонської ложi для братiв-масонiв був таємно виготовлений круглий мiдний жетон iз зображенням емблеми ложi в обрамленнi вiнка з листя акацiї та лавра. На зворотному боцi медалi французькою мовою написано, що ложа «Понт Евксин» заснована Великою Провiнцiйною Ложею у 1817 р.

Вiтрильник (у масонському символiзмi) — символ подорожi в невiдоме, подорожi ззовнi, з iншої стихiї. Вiн перетинає кордон мiж цим та iншим свiтом. Це символ перенесення iдей з водної стихiї на землю, втiлення абстрактних iдей на практицi. Вiтрильник був символом надiї, нагадував про древньоєгипетську богиню Iзиду, мiстерiю воскресiння бога Осирiса, вказував на близькiсть до герба Парижа та старовинного герба Масонської Провiнцiї «Лютецiя». Символiчний корабель перевозив Сонце через море (море життя), вказуючи на трансформацiю та вiчне життя. Символiка корабля життя, який вiдправляється в плавання водами творiння, має ще осьовий аспект, оскiльки його щогла є axis mundi та за значенням подiбна до Древа Життя. У християнському та масонському символiзмi корабель — ще й Ковчег рятування (Ноєв ковчег), захист вiд спокуси у водах свiту хаосу. Ковчег — символ самої ложi, що може встояти у свiтi пристрастей i спокус, привести шукачiв до заповiтної землi. Масони культивували символiчну мову, черпаючи у символах матерiал для аналогiй, ритуалiв-мiстерiй, фiлософських узагальнень.

Масони розглядали подорожi як особливу духовну iнiцiацiю, необхiдну для пiзнання та самопiзнання. Масонський iдеал людини — людина спроможна до самовдосконалення, спроможна виховати саму себе, знайти в собi вищi внутрiшнi сили та почуття. Звiдси повторювана алегорiя подорожнього, мандрiвника, який iде крiзь випробування та пiзнання свiту до свiтлої високої iстини. Мiстерiї-iнiцiацiї першого та другого градусiв (ступенiв) масонства — подорожi… «Масонами стають люди-шукачi, якi вже знаходяться на визначеному рiвнi самовдосконалення», — стверджував голова масонського Дистрикту «Україна» вже у 2002 р.

Мандрiвники шукали «нову», незайману чисту землю, на якiй можливий експеримент створення «нового свiту». Можна провести багато паралелей мiж виникненням Одеси та США. Головне, що їх об'єднує — спроба створення нового свiту на землях «пустельних», свiту, який вiдрiзняється вiд старого, обтяженого несвободою та забобонами. На щойно набутiй землi Пiвнiчної Америки, в Новому Свiтi за кiлька рокiв до заснування Одеси масони, на чолi з масоном вищих ступенiв Джорджем Вашингтоном (перший президент США до моменту свого обрання у 1789 р. був масоном iз 25-рiчним стажем) стали будувати нову державу. Згодом масони вищих ступенiв (з 20-23-рiчним стажем) де Рибас, де Рiшельє, де Ланжерон i де Волан (два останнiх брали участь у боротьбi за створення США) почнуть створювати «мiсто на холмi» на берегах Чорного моря — Понта Евксинського.

Вiтрильником «Понта Евксинського» (назва якого вiдсилає нас до античностi) керували мандрiвники, якi шукали у мiфологiї Пiвнiчного Причорномор'я великi аналогiї. Назва маленької фортецi «Енi-Дунья» в селищi Хаджибей перекладалась як «Новий Свiт», а турецька фортеця Аджидер (нинiшнiй Овiдiополь) перекладається з турецької як «Бiдний мандрiвник», що прямо вiдповiдало масонському символiзму, виходячи з якого масони представляли себе як «мандрiвникiв-блукачiв». Такими блукачами були i Одiсей, i Овiдiй… Вiтрильник (його зображення присутнє i на бронзових барельєфах пам'ятника де Рибасу) став символом європейської культури ще за часiв Гомера, коли слiпий фiлософ вiдправив свого хитромудрого Одiсея в подорож, щоб пiзнати свiт зовнiшнiй i свiт внутрiшнiй.

Античнi приклади та символи надихали людей класицизму. Мода на класицизм на початку ХIХ ст. була загальною, а герої античностi, античнi мiфи та легенди були другою Бiблiєю масонста. Не випадково своїм «батьком-засновником» масони оголосили Пiфагора. Хитромудрий Одiсей у символiчнiй свiдомостi сприймався як перероджена (вiдроджена) людина. Можливо, у назвi мiста Одеси багатьом чулося закодоване iм'я Одiсея, який став символом людини, яка шукає землю благословенну. В «Одiсеї«розповiдається iсторiя душi, яка подорожує бурхливим морем життя, долаючи випробування, щоб очиститись i знайти своє царство. Для масона вся iсторiя людства є «iсторiєю людини» — «романом виховання», в якому людина шукає шлях до себе — шлях Одiсея на Iтаку.

Усi iсторичнi колiзiї для масонiв були лише сходинками, гранями випробування та зростання, що веде до прозрiння. Масон повинен зрозумiти, вдосконалити, виховати самого себе, знайти в собi вищi внутрiшнi сили та почуття. «Пiзнай себе i ти пiзнаєш свiт», — проголошував Григорiй Сковорода.

У 1798 р., через кiлька рокiв пiсля заснування мiста, в Одесi з'явився перший мiський герб з незмiнним зображенням якоря. На багатьох масонських нагородах, зображеннях, паспортах — якiр. Якiр — це те саме фрагментарне зображення корабля (вбирає в себе всю символiку корабля). Бiльше того, зображення якоря — символ надiї, спасiння, непорушностi, обретiння довгоочiкуваної землi… Якiр можна розглядати i як хрест з гаками, на якi «ловилися праведнi душi».

Окрiм де Ланжерона, до ложi «Понт Евксинський» входили найвiдомiшi чиновники Одеси: С. Броневський — дiйсний статський радник, колишнiй градоначальник Феодосiї; П. Саражинович — управляючий канцелярiєю Ланжерона; Г.-I. Лукiвський — чиновник мiнiстерства; П. Врiонi — надвiрний радник, начальник провiантського вiддiлення; Н. Корнеєв — секретар Ланжерона; Г. Кареницький — чиновник канцелярiї губернатора; I. Франполi — чиновник при губернаторi, колезький секретар; I. Стояновський — чиновник, колезький секретар; Х. Шмiдт — колезький радник…

Серед «братiв» ложi були вихiдцi з Францiї — брати Ремi. Павло (Жульєн) Ремi — гувернер у графiв Бутурлiних i Загряжських, у 1810 р. — викладач Харкiвського унiверситету, колезький асесор, учасник вiйни 1812–1814 рр. у чинi капiтана, з 1818 р. — помiчник директора лiцею в Одесi, а у 1820–1821 рр. — директор Рiшельєвського лiцею. З грудня 1821 р. Ремi — у вiдставцi, виховував дiтей князя i масона Вiктора Кочубея, а в 30-тi роки ХIХ ст. Ремi працював професором Головного педагогiчного iнституту та Царськосiльського лiцею. Його брат Гавриїл Ремi у 1787 р. як iнженер-поручик приїхав з Голландiї на росiйську службу, брав участь у штурмах Очакова й Iзмаїла. Гавриїл Ремi дорiс до генерала i служив у Київському гарнiзонi.

Серед чиновникiв-масонiв видiлялася група службовцiв Одеської митницi: вже вiдомий нам Телесницький, С. Голiков — казначей митницi, титулярний радник, кiлька чиновникiв митницi.

В одеськiй масонськiй ложi були представленi начальники одеської полiцiї, що робило масонiв невразливими при будь-яких змiнах полiтичної ситуацiї в iмперiї. У 1818–1821 рр. одеським полiцмейстером був масон С. Достанич (з 1796 р. ходив на судах Чорноморського флоту, учасник наполеонiвських вiйн, чиновник митницi). Його змiнив у 1821–1822 рр. колезький асесор, мiський полiцмейстер В. Гельмерсен. Титулярний радник А. Саханський у 1820–1821 рр. служив окружним Одеським полiцмейстером, а пiзнiше — приставом громадських справ Одеської мiської полiцiї i професором Комерцiйного училища. Масонами були: одеський полiцмейстер Мандернштерн (перебував у столичнiй ложi «Олександр»), титулярний радник I. Нiжинець, який служив секретарем одеської полiцiї та професором Комерцiйного училища, Ф. Ленгнич, який виконував суддiвськi функцiї в Одесi.

До «Вiйськової групи» одеської ложi входили генерали та офiцери 2-ї росiйської армiї, що дислоцiювалася на Пiвднi України: Е. Геккель — генерал-майор, у 1821 р. одеський комендант; I. д'Оллон — племiнник Рiшельє, генерал-майор росiйської служби; полковники П. Угрюмов, Карлшиць i комендант Одеси полковник В. Силiн (перебував ще й у масонськiй ложi «Осирiса»); командир одеського артилерiйського гарнiзону, пiдполковник Облеухов; майор барон фон Засс. Серед молодших офiцерiв — членiв ложi можна назвати князя Д. Волконського (учасник Вiтчизняної вiйни 1812 р., поручик); К. де Векерлiна (штаб-ротмiстр i ад'ютант генерала Уварова) та ще чотирнадцять офiцерiв.

Ланжерон залучив усiх своїх ад'ютантiв до масонської ложi «Понт Евксинський»: полковника Георга Шульца, штабс-капiтана А. Каржавiна, штабс-капiтана А. Мейєра (з 1816 р. Мейєр служив ад'ютантом Ланжерона, у 1821–1822 рр. — управляючим вiйськовою канцелярiєю Ланжерона; в Одесi Мейєр, завдяки «старанням» декабриста С. Волконського, став декабристом, але до дiзнання у «справi змови» чомусь не притягався).

Серед воєнно-морських офiцерiв ложi були капiтани: граф Етьєн Мастiн, Д. Сатiн, Е. Калантаєв — командир канонерського човна, у 1821 р. — капiтан Одеського карантинного порту (з 1797 р. служив на Чорному морi), I. Жаданов — морський офiцер, пiзнiше — надвiрний радник. У числi гостей ложi «Понт Евксинський» — майбутнi декабристи-офiцери В. Раєвський, А. Тiтов, С. Краснокутський, С. Муравйов-Апостол, А. Борисов (засновник ложi «Об'єднаних слов'ян»).

Масонство пустило корiння i в середовищi одеських iнтелектуалiв, якi так чи iнакше були зв'язанi з Рiшельєвським лiцеєм та Комерцiйною гiмназiєю, — переважно професорiв i викладачiв. Можна сказати, що до 1822 р. близько 50 вiдсоткiв одеситiв iнтелiгентних професiй були масонами. Росiйськi масони початку ХIХ ст. вбачали своє особливе завдання у просвiтi та вихованнi нового поколiння «управителiв Росiї«. Недаремно масонськi центри виникли в середовищi професорiв i викладачiв усiх структур вищої освiти: Петербурзького, Московського, Харкiвського унiверситетiв, Царськосiльського, Рiшельєвського та Нiжинського лiцеїв.

У 1816 р. де Ланжерон запрошує з унiверситетського Харкова кращi викладацькi кадри для викладання в Рiшельєвському лiцеї. Викладачi повиннi були подiляти передовi погляди та масонську «стратегiю» перебудови суспiльства. Одночасно з цим де Ланжерон знаходить у самiй Одесi нову професуру для Рiшельєвського лiцею з «мiсцевих iноземцiв», якi також були посвяченi до масонства та дотримувалися лiберальних переконань. Рада Харкiвського унiверситету (у Радi бiльшiсть членiв були масонами) патронувала Рiшельєвський лiцей, подiляючи плани Ланжерона щодо створення лiцею в Одесi на «публiчних принципах» як «сприятливого грунту» для нової елiти.

Рiшельєвський лiцей вiдкрили у сiчнi 1818 р. Його директором став абат Нiколь (таємний масон i вiдкритий єзуїт), двома його заступниками-iнспекторами були масони Ремi та Флуки, а настоятелем лiцею — православний архiмандрит i масон Феофiл.

В одеськiй ложi «Понт Евксинський» було багато вихiдцiв iз Харкова. У Харкiвському унiверситетi вже давно дiяла впливова «професорська» масонська ложа. Харкiвськi вченi мужi були присланi в Рiшельєвський лiцей за розпорядженням попечителiв Харкiвського вченого округу масонiв С. Потоцького i С. Корнеєва.

Iз Харкова до Одеси прибули професори та викладачi масони: титулярний радник Олександр Iванович Ковалевський (закiнчив Харкiвський унiверситет, з 1817 р. — учитель словесностi в Одеськiй комерцiйнiй гiмназiї, а з 1819 р. — професор словесностi Рiшельєвського лiцею);

Осип Михайлович Ковалевський — член масонського «Товариства фiлалетiв» (став професором правознавства та полiтекономiї, латини та грецької в Рiшельєвському лiцеї, де працював у 1824–1827 рр., потiм подорожував у Монголiї та Китаї. На схилi рокiв (1855–1860 рр.) Ковалевський був ректором Казанського унiверситету).

Кандидат фiлософiї Андрiй Дубрович (Дудрович) у 1817 р. заради Одеси покинув Харкiвський унiверситет. В Одесi вiн отримав мiсце професора фiлософiї Рiшельєвського лiцею на кафедрi росiйської та латинської словесностi, старшого вчителя Комерцiйної гiмназiї. У 1825–1826 рр. вiн тимчасово виконував обов'язки директора Рiшельєвського лiцею, а у 1826–1827 рр. був ученим секретарем Рiшельєвського лiцею, членом правлiння лiцею. У 1832–1839 рр. статський радник Дубрович служив членом одеського цензурного комiтету, сумiщаючи до 1839 р. цю чиновницьку посаду з викладанням у Рiшельєвському лiцеї.

Професорами Рiшельєвського лiцею i масонами були харкiвчанин Микола Жада (Жаданов) — спецiалiст iз давньогрецької та давньоримської лiтератури; Єгор Шкляревич (Шкляревич переклав з французької на росiйську «Декларацiю прав людини та громадянина»). Харкiвський масон, член Бiблiйського товариства i надвiрний радник Микола Даревський став директором одеської Комерцiйної гiмназiї, директором Одеської поменної банкiвської контори.

Ще за часiв де Рiшельє з Полтави до Одеси приїхали мiсцевi масони ад'юнкти С. Петровський i К. Кучетовський (Кучеровський). Сергiй Петровський прибув з Полтави у 1822 р. i став наглядачем, а потiм професором Рiшельєвського лiцею. Кирило Кучетовський з 1808 р. працював бiблiотекарем Комерцiйного училища в Одесi, з 1819 р. — вчителем початкового училища при Рiшельєвському лiцеї…

Масон Григорiй Богаєвський прибув з Полтави у 1821 р. i отримав мiсце iнспектора Рiшельєвського лiцею. З Полтавою Одесу пов'язував ще й Олексiй Осипович Iмберг — директор Полтавського театру, що кiлька разiв бував на «роботах» одеської масонської ложi. Крiм професорiв i викладачiв (харкiвчан, нiжинцiв i полтавчан), масонами Рiшельєвського лiцею були i професори-викладачi iноземцi (50 вiдсоткiв викладачiв лiцею): французький масон професор Генрiх-Август Вiард (очолював у 1821–1825 рр. лiцейську кафедру фiзики та математики), iталiйєць (або француз) Антон Пiллер (Пеляр, Геляр), який закiнчив унiверситет в Iталiї та переїхав у 1804 р. до Одеси, де став викладати французьку мову в Одеському комерцiйному лiцеї, а з 1817 р. — в Комерцiйнiй школi. У 1819–1837 рр. Антон Пiллер працює професором кафедри iталiйської мови та лiтератури Рiшельєвського лiцею. Пiллер був поетом i лiтератором, вiн опублiкував у Москвi перший в iмперiї пiдручник iталiйської мови та iталiйську хрестоматiю.

Професором лiцею був i нiмецький масон Йоганн Гаусман, який ранiше служив доктором фiлософiї та математики Дерптського унiверситету. Колезький секретар, масон Олександр-Бартелемi Гiбаль також служив професором Рiшельєвського лiцею.

Одним iз перших до одеської ложi ввiйшов професор Жан Лоран.

Вiн ще в першi роки ХIХ ст. вступив у масонство в рiдному мiстi Лозанна. Закiнчивши у 1805 р. академiю у Швейцарiї, Лоран приїздить до Одеси, стає викладачем курсу iсторiї та французької лiтератури спочатку в одеськiй Комерцiйнiй гiмназiї, а потiм i в Рiшельєвському лiцеї.

Iнспектором Рiшельєвського лiцею служив Йосип Михайлович Флуки (Флюки) — грек за нацiональнiстю, випускник кадетського корпусу, а у 1787–1798 рр. — офiцер морського флоту, лейтенант. З початку ХIХ ст. Флуки займався безпекою судноплавства в Азовському морi, гiдрографiєю та статистикою, у 1807–1808 рр. був директором Таганрозької комерцiйної гiмназiї, а у 1813–1814 рр. — керуючим Таганрозьким портом. За приписом де Рiшельє (та завдяки добрим вiдгукам абата Нiколя) у 1814 р. Флуки запросили до Одеси, де вiн працював директором Одеського шляхетного iнституту, директором Комерцiйної гiмназiї. У 1817 р. вiн став колезьким радником, помiчником директора Рiшельєвського лiцею в Одесi, а у 1818–1826 рр. Флуки служить 2-м i 1-м iнспектором Рiшельєвського лiцею, професором лiцею з французької мови та тимчасовим директором лiцею у 1821–1822 рр. Йосип Флуки читав лiцеїстам Новий Завiт, був активним членом одеського Бiблiйського товариства i ложi «Понт Евксинський». Серед масонiв Одеси ми знаходимо i його сина — офiцера росiйської армiї Михайла Флуки.

Два масони румунського (молдавського) походження, якi служили в Рiшельєвському лiцеї, носили однакове прiзвище Калиневський i обидва були масонами. Михайло Михайлович Калиневський (Калинеску) — вiдставний пiдполковник, надвiрний радник — служив iнспектором лiцею з 1822 р. Iван Миколайович Калиневський у 1818–1822 рр. був ад'юнкт-професором лiцею на кафедрi словесностi, а у 1822 р. — керуючим справами лiцею.

Помiтною фiгурою одеського масонства був професор теологiї Рiшельєвського лiцею, член правлiння лiцею, священник-архiмандрит Феофiл (Петро Iванович Фiнiков). До 1817 р. вiн був оратором у ложi «Помираючий сфiнкс», у столицях ним опiкувався мiнiстр О. Голiцин, а в Одесi — єзуїт абат Нiколь. З 1819 р. Феофiл був членом правлiння лiцею та законовчителем Рiшельєвського лiцею, архiмандритом. З iменем Феофiла пов'язана дiяльнiсть одеського вiддiлення Бiблiйського товариства. Феофiл пройшов масонське учнiвство у Санкт-Петербурзi в ложi Лабзiна. За «прихильнiсть до мiстики», «вiльнодумство», масонську дiяльнiсть, оригiнальну трактовку Святих Книг, Феофiла звiльнили з лiцею наприкiнцi 1822 р. (вiн став першою жертвою «чистки» масонiв) i у 1824 р. заслали в монастир.

У 1826–1829 рр. Рiшельєвський лiцей очолював дiйсний статський радник директор Iван Семенович Орлай. Уже пiсля призначення Орлая директором Рiшельєвського лiцею великий скандал викликала «Справа про вiльнодумство в Нiжинськiй гiмназiї вищих наук князя Безбородька». Мiнiстерське розслiдування у цiй справi завершилося лише у 1830 р. Цiкаво, що Орлай вже у 1829 р. оголошений одним iз основних винуватцiв «вiльнодумства» i лише його смерть зупинила розправу над ним.

До Одеси з Харкова переїхав i масон Афанасий Iванович Стойкович — доктор фiлософiї, колишнiй завiдувач кафедри фiзики Харкiвського унiверситету. У 1807 р. вiн навiть був тимчасовим ректором Харкiвського унiверситету, а з 1821 р. живе в Одесi та служить чиновником Комiтету попечительства колонiстiв, який очолив масон генерал Iнзов.

Масонством в Одесi «грiшили» Карл-Август Беттигер — саксонець, лютеранський пастор, супер-iнтендант євангелiстської церкви Новоросiйського краю (прибув з Петербурга до Одеси, жив в Одесi у 1811–1814 рр. i 1818–1828 рр.) i Йоганн Розенштраух — одеський лютеранський пастор. Беттигер створив в Одесi нiмецьку вчительську семiнарiю, намагався вiдкрити сiльськогосподарське училище. Розенштраух ще у 1816 р. був одним iз засновникiв масонської ложi в Москвi пiд назвою «Олександра Тройственного Спасiння». Масонськi погляди подiляв i баварець Iгнацiй Лiндль — керiвник (вiзiтатор) католицьких церков Новоросiйського краю (колишнiй настоятель Мальтiйського храму у Петербурзi), який прибув до Одеси у 1820 р. У 1822 р., пiд час релiгiйних «чисток» в iмперiї, Лiндля змiстили з поста i вислали за межi iмперiї.

Близьким до масонiв Рiшельєвського лiцею був член ложi «Понт Евксинський» Якiв Десемет — колезький радник, професор ботанiки, упорядник Одеського ботанiчного саду. До Одеси вiн приїхав з Францiї у 1818 р. за рекомендацiєю генерала М. Воронцова як спецiалiст iз створення ботанiчних садiв (вже у 1818 р., ще перебуваючи у Францiї та Англiї, масон М. Воронцов почав «займатися» облаштуванням Одеси).

Одеськi лiкарi, як правило, також перебували в масонськiй ложi. Цiкаво, що наприкiнцi XVIII — на початку ХIХ ст., лiкарi Європи переважали у масонських ложах. У ложi «Понт Евксинський» перебували: К. Паннесе (доктор медицини при Одеському магiстратi, головний медик мiського госпiталю), мiський лiкар Ф. Струббе, I.-Х. Вiцман — доктор медицини, колезький радник, iнспектор Одеського медичного управлiння (автор першого твору про «лиманне лiкування» цiлющою Куяльницькою гряззю) та ще п'ять докторiв медицини.

У ложi «Понт Евксинський» були представленi також «вiльнi професiї«. Плануванням мiста займався художник i архiтектор — француз Франсуа Шааль. Серед братiв-масонiв були архiтектори Гартвiг, Л. Станцанi, художник I. Штицин. Вiдомi члени ложi В. Лемох — професор музики з Богемiї; музикант Марибо; видавець першої одеської газети «Месаже де ля Русi мерiдiональ» (вийшла 1 квiтня 1820 р.), Олександр Гiбаль — викладач французької мови в рядi одеських навчальних закладiв — також був масоном.

Найбiльшу кiлькiсть масонiв (близько 40 братiв) ложi «Понт Евксинський» становили французькi, швейцарськi, грецькi, iталiйськi, нiмецькi купцi, серед яких впливовими фiгурами були: Ф. Лагорiо (вiце-консул держави обох Сицилiй), Е. Гогель, Л. Сiкард, Ж. Дево…

Одеська ложа «Понт Евксинський» була, можливо, найдемократичнiшою та «найбiльш європеїзованою» ложею в Росiйськiй iмперiї на початку ХIХ ст. В нiй до масонських «робiт» був залучений єврей Х. Глюксберг. В одеськiй ложi можна було зустрiти ремiсника (А. Гутiар) i простого викладача французької мови (I. Мейсоне), якi засiдали поруч з родовитими та багатими князями i графами.

Про аристократiв — «братiв» ложi «Понт Евксинський» — необхiдно сказати окремо. Крiм вже ранiше вказаних представникiв родової знатi, в ложi працювали або вiдвiдували одеську ложу граф Г. Ченишев (поет, драматург, дiйсний таємний радник), князь П. Трубецькой (поручик, ад'ютант головнокомандувача 2-ю армiєю масона генерала Беннiгсена), князь Г. Кантакузино (полковник, також ад'ютант головнокомандувача 2-ю армiєю), князь М. Суццо (господар (правитель) Молдови у 1783–1802 рр., який втiк у 1821 р. з турецьких Яс у росiйський Кишинiв, упорядник ложi «Овiдiй»), князь I. Суццо (син Молдавського правителя), князь А. Iпсилантi (генерал-майор, командир гусарської бригади, у 1821 р. керував грецьким повстанням; предки князя були господарями — князями Молдови i Валахiї), барон М. Сердобiн (позашлюбний син масона князя А. Куракiна), граф Р. де Скаси (надвiрний радник iноземних справ), М. Муравйов-Апостол (штабс-капiтан, ветеран вiйни 1812 р., один iз засновникiв декабристського «Союзу спасiння» та «Пiвденного товариства» декабристiв, учасник повстання Чернiгiвського полку) та його брат С. Муравйов-Апостол (капiтан, ветеран вiйни 1812 р., один iз засновникiв декабристського «Союзу спасiння» та «Пiвденного товариства» декабристiв, керiвник повстання Чернiгiвського полку).

В одеськiй ложi перебував i князь Сергiй Григорович Волконський.

Князi Волконськi — брати Сергiй Григорович (генерал-майор, командир бригади) i Михайло Миколайович (вiдставний бригадир, колишнiй Волинський громадський губернатор) деякий час (у 1819, 1820 рр.) навiть керували ложею «Понт Евксинський», а князь Дмитро Петрович Волконський (учасник вiйни 1812 р., пiдпоручик кавалерiї) посвячений до масонства в цiй одеськiй ложi у 1820 р.

Почесним членом ложi «Понт Евксинський» був граф Сергiй Степанович Ланський, тодi ще дiйсний статський радник, член декабристського «Союзу благоденства», голова «Комiтету призрiння малолiтнiх бiдних», управляючий Державною комiсiєю погашення боргiв, один iз керiвникiв iмператорського «Людинолюбного товариства». С. Ланський зробив стрiмку масонську кар'єру пiд масоно-розенкрейцерським iменем «Лицар фенiкса, що воскрес». У 1810 р. йому присвоєний 3-й майстерський ступiнь, а вже у 1813 р. вiн мав вiсiмнадцятий ступiнь розенкрейцера та посаду Намiсного Майстра ложi. У 1817 р.

С. Ланський став командором «Капiтулу Фенiкс» i фактично керував «Великою Провiнцiйною Ложею», а у 1822 р. — главою масонського ордену Росiйської iмперiї.

Цiкаво, що в ложi «Понт Евксинський», на приблизно 240–250 членiв i гостей ложi припадало понад шiстдесят осiб етнiчно росiйських, «малоросiв» i полякiв. Одеса воiстину була багатонацiональним мiстом, в якому у 1823 р. проживало 1328 iталiйцiв, 1382 нiмця, 636 — французiв (французи були найповнiше представленi в ложi, кожний десятий француз — масон одеської ложi). Концентрацiя масонiв (1: 110) на невелике мiсто, яким була Одеса, висувала її на роль третього центру масонства в усiй iмперiї (пiсля Петербурга та Москви).

Ложа «Понт Евксинський» пiдтримувала зв'язки з багатьма ложами германських та iталiйських держав, а також Голландiї, Францiї, Англiї, Iспанiї, Швейцарiї. Особливi вiдносини в ложi «Понт Евксинський» склалися з ложами Османської iмперiї (Стамбулу, Солонiк, Корфу, Яс, Бухаресту). В Одесi, яка не була тодi нi губернським, нi крайовим центром, у 20-тi роки ХIХ ст. перебували англiйський консул Джеймс, французький консул Шале, консул королiвства обох Сицилiй де Рибас, Шведський консул Вiлькiнс, консул США Раллi, швейцарський консул Демоль. Хто з них був масоном, зараз важко стверджувати, але стосовно Шведського, Сицiлiйського й Англiйського консулiв подiбнi припущення мають велику вiрогiднiсть.

У 1814 р. в Одесi почала формуватися таємна грецька парамасонська ложа «Фiлiки Етерiя» («Дружнє товариство»). Масонськi ложi «Овiдiй» (Кишинев) i «Понт Евксинський» (Одеса) активно допомагали «Фiлiкам Етерiя» у справi органiзацiї грецької революцiї. У 1818 р. в Одесi була створена масонська «Анатолiйська ложа», куди входили вихiдцi з Османської iмперiї (греки «етеристи»). До ложi входили князi О. Iпсилантi та Г. Кантакузино, купцi-греки з Одеси: Зорифi, Маразлi, Раллi.

Засновники «Фiлiки Етерiя» Емануїл Ксанфос (Ксантос), Нiколаос Скуфас, Афанасiй Цакалов, Микола Галатiс (далекий родич масона I. Каподiстрiї) i Георгiос Ласанiс (секретар О. Iпсилантi) були масонами або членами «Грекомовного дому для прийому мандрiвникiв» (таємного парамасонського товариства, заснованого в Парижi у 1809 р.). На початку 1820 р. I. Каподiстрiя прийняв у Петербурзi Е. Ксанфоса та вказав йому на Олександроса Iпсилантi як на лiдера «Фiлiки Етерiя», лiдера грецького повстання.

«Фiлiки Етерiя» дiяла в Одесi до весни 1821 р., а «Одеське грецьке фiлантропiчне товариство», що змiнило її, iснувало в Одесi з лiта 1821 р. до середини 1851 р. (з перервами) i було своєрiдним «офiцiйним прикриттям» для одеської масонської «Анатолiйської ложi».

Революцiя у Пiвнiчнiй Америцi та Велика Французька революцiя дали потужний поштовх для боротьби за свободу i незалежнiсть Грецiї, яка понад 300 рокiв знаходилася пiд владою Османської (Турецької) iмперiї. У 1796 р. грецький патрiот i масон Рiгас Велентiнлiс створив перше грецьке таємне товариство «Етерiя» для боротьби за свободу Грецiї.

На Керкiрi (одному з грецьких Iонiчних островiв в Адрiатицi) у 1771 р. iталiйськими масонами мiста Верони була заснована масонська ложа «Великого Сходу», що пiдпорядковувалася Великiй ложi Iталiї. В «надрах» цiєї ложi визрiвала iдея про необхiднiсть об'єднання всiх грецьких земель для створення незалежної Грецiї. У 1797 р. сiм Iонiчних островiв, що входили в Венецiанську республiку, були захопленi французькими вiйськами, а у 1798 р. мiсцева масонська ложа, яка затвердилася пiд новою назвою «Фiлогенос Стоа» (Любовi до Нацiї), виступила проти французької окупацiї, ставши «базою» грецьких патрiотiв. Французька окупацiйна влада заарештувала та засудила до страти Майстра цiєї ложi графа Антонiо Каподiстрiя (Капо де Iстрiя), а архiв ложi конфiскувала та вивезла в Париж.

Син Антонiо — Iоанiс Каподiстрiя (1776–1831 рр.), який закiнчив Падуанський унiверситет i став масоном, вiтав росiйський флот адмiрала Ф. Ушакова i контр-адмiрала масона П. Пустошкiна, який звiльнив вiд французьких вiйськ жителiв грецьких островiв. На островi Корфу влаштувався росiйський експедицiйний корпус, а повноважний посол граф Моченiго став вiйськовим губернатором островiв. У 1800 р. пiд протекторатом Росiї та Туреччини створена нова грецька держава — Республiка Семи поєднаних Островiв. Антонiо Каподiстрiя став першим президентом Сенату Республiки, а його син Iоанiс — головою мiсцевої мiлiцiї. Iоанiс закликав грекiв до боротьби за свободу «Великої Грецiї«i створив на Корфу парамасонську ложу «Товариство друзiв»; легальною фiлiєю ложi стала «Фiломузон Етерiя» (ложа, заснована у Вiднi), таємною — «Фiлiки Етерiя». У 1803 р. прийнята конституцiя Республiки Семи Островiв (одна з найдемократичнiших на той перiод конституцiй, розроблена за участю I. Каподiстрiї, за якою право обирати та бути обраними до органiв влади набули не лише дворяни, а й заможнi представники торгово-ремiсничого класу. На кожному островi створювалася Генеральна рада, яка обирала депутатiв Сенату Республiки з 15 осiб).

Тодi ж I. Каподiстрiя призначений державним секретарем Республiки з iноземних справ, торгiвлi, судноплавства, комерцiї й освiти, а у 1806 р. — Генеральним Секретарем (Канцлером) Iонiчної держави i правителем Республiки. Але коли французькi вiйська вдруге захопили острови (1807 р.), I. Каподiстрiя змушений був емiгрувати до Росiї, де вiн отримав чин статського радника i став фактично росiйським мiнiстром iноземних справ (з 1815 р. статс-секретар iноземних справ). Хоча Каподiстрiя був масоном i негласно вiдвiдував росiйськi масонськi ложi, вiн писав iмператору Миколi Першому, що нiколи не належав до жодного таємного товариства. Бiльше того, Каподiстрiя був впливовим членом загальноєвропейського масонського верховного керiвництва. Пiсля перемоги грецької революцiї (1827 р.) «республiканець» I. Каподiстрiя стає президентом Грецiї з «королiвськими повноваженнями» (його посада називалася «кiвернетiс-кормчий»).

Пiд опiкуванням I. Каподiстрiї, який уособлював для одеських грекiв «незриму вищу владу», в Одесi формувалась армiя для походу в Грецiю. 22 лютого 1821 р. «безрукий князь» (син молдавського i валашського господаря i генерал росiйської служби) Олександр Костянтинович Iпсилантi та його брат Дмитро (штаб-ротмiстр гусарського полку, ад'ютант генерала М. Раєвського) перейшли турецький кордон недалеко вiд Яс i пiдняли повстання в Молдовi, що входила до складу Османської iмперiї. Прапор грецьких повстанцiв прикрашала масонська емблема «пташка Фенiкс, яка вiдроджується з полум'я».

Повстання Iпсилантi не контролювалося владою Росiйської iмперiї, тому iмператор Олександр Перший i написав О. Голiцину роздратований лист, де були такi рядки: «…Немає сумнiву, що поштовх цьому повстанському руху був даний тим самим керуючим паризьким комiтетом… Iпсилантi в листi до мене вiдкрито заявляє, що вiн належить до таємного товариства, заснованого з метою звiльнення i вiдродження Грецiї. Але всi таємнi товариства зрештою приводять до паризького центрального комiтету…» (натяк на масонський орден «Великий Схiд Францiї«). Проте повстання Iпсилантi дуже швидко було придушене турецькими вiйськами.

Одеська ложа «Понт Евксинський» намагалася поширити свiй вплив i на мiсто Миколаїв, прийнявши в свої ряди Iвана Свєшнiкова (служителя адмiралтейства в Миколаєвi). В Миколаєвi була ставка прославленого адмiрала Олексiя Самуїловича Грейга — спадкового масона, сина масона вищих ступенiв. У 1816 р. вiце-адмiрал Олексiй Грейг був призначений головним командиром Чорноморського флоту i портiв, генерал-губернатором Миколаєва та Севастополя. У 1828 р. Грейга пiдвищили до рангу адмiрала за ряд визначних перемог над турецьким флотом. У Миколаєвi Грейг створив Морську астрономiчну обсерваторiю, заснував штурманське, артилерiйське та мiське училища.

Масоном ряду французьких лож був Жан-Батист Прево-де-Сан Сак (Iван Iванович) маркiз де Траверсе (1752–1831 рр.) — мiнiстр флоту Росiйського. Маркiз де Траверсе був капiтаном французького флоту, який встиг повоювати за незалежнiсть США. У 1791 р. його прийняли на росiйську службу в чинi генерал-майора i до 1800 р. вiн служив в ескадрi В. фон Дезiна. У 1801 р. його було пiдвищено в адмiрали, а у 1802 р. призначено Головним командиром Чорноморського флоту та портiв i вiйськовим губернатором Миколаєва та Севастополя. Траверсе не лише активiзував суднобудiвництво на Чорному морi, а й придiляв увагу вiдродженню культури Причорноморського регiону: вiдкрив друкарню, училище флотських юнг у Миколаєвi, «кабiнет старожитностей» (перший музей у мiстi). Траверсе пiдтримував перший у Миколаєвi любительський театр, заклав у мiстi ботанiчний сад з оранжереєю. У 1809 р. (до 1828 р.) Траверсе став керуючим iмперським Морським мiнiстерством, членом Державної ради.

Четвертого травня 1821 р. в сусiдньому з Одесою Кишиневi до масонства, в ступiнь учня кишинiвської ложi «Овiдiй», посвячений Олександр Сергiйович Пушкiн. «Я був масон у кишинiвськiй ложi, тобто в тiй самiй, за яку знищенi в Росiї всi ложi», — писав у сiчнi 1826 р. Пушкiн своєму другу, поету i масону В. А. Жуковському (який декiлька разiв вiдвiдував Одесу). Пушкiн потрапив саме в Кишинiвське заслання не випадково… адже вiн мiг опинитися i на Кавказi, i на Уралi. Але близький до iмператора «управитель» iноземних справ Росiї масон Iоанiс Каподiстрiя виклопотав у царя вислання Пушкiна саме до Кишинева. В цьому мiстi, пiд наглядом генерала-масона Iвана Iнзова, комiсiя iз зiбраних Каподiстрiєю юристiв (на чолi з масоном Петром Манега) створювала Кодекс Бессарабських законiв, якi незабаром стали законами незалежної Грецiї при правлiннi того ж таки Каподiстрiї. Пушкiн, перебуваючи в кишинiвському засланнi, мав перекладати з французької мови кодекс Наполеона та iншi закони, коментувати їх.

В ложi «Овiдiй» (працювала в домi гетериста М. Кацики; в нiй налiчувалося близько 40 «братiв») масонами були: молдавський князь Суццо, I. Iнзов, М. Орлов, С. Тучков, П. Пущин, П. Пестель, архiмандрит Єфрем (можливо митрополит Гавриїл i претендент на Молдавський престол масон Iордакi Росеттi-Рознован). Членом ложi «Овiдiй» також був майор Володимир Федосiйович Раєвський (друг Пушкiна), учасник Вiтчизняної вiйни 1812 р., член декабристського «Союзу благоденства». На початку 1822 р. Раєвського заарештували i ув'язнили у Тираспольськiй фортецi за «пропаганду серед солдатiв». Формально ложа «Овiдiй» зареєстрована 7 червня 1821 р., офiцiйно iнстальована (вiдкрита) Великою Ложею «Астрея» у вереснi 1821 р., однак 9 грудня того самого року закрита Великою Ложею «Астрея» (у зв'язку з невдоволенням уряду тим, що до ложi прийняли засланого Пушкiна).

О. С. Пушкiн зацiкавився масонством ще юнаком. Батько поета та його дядько були масонами. За порадою масона О. I. Тургенєва Сашу Пушкiна вiддали до Царськосiльського лiцею, створеного за iдеєю мiнiстрiв-масонiв М. М. Сперанського й А. К. Розумовського. Директор, який керував лiцеєм, i професори, якi там викладали, належали до ордену «Вiльних Каменярiв». Лiцей був призваний виховувати масонську елiту. Однак спроба юнака вступити у вереснi 1818 р. до петербурзької ложi «Трьох чеснот» (заснована у 1815 р.) не була вдалою. Його кандидатуру забракували з причини малолiтства та зайвого радикалiзму. Очевидно, що поет дуже пишався своїм прийомом у масони в ложi «Овiдiй». Вiн вiдростив довгий нiготь на великому пальцi правої руки (таємний розпiзнавальний знак масона того часу) i вiдтворив у листi до свого друга масона Дельвiга одну iз масонських заповiдей, що стала йому вiдомою: «Вбий у собi ветху людину» (масони вважають, що основною їх роботою є вiдродження людини ветхої та грiховної, яка роздвоїлася на душу (господаря будинку) i тiло (будинок, знаряддя душi). Лише «вбивши в собi ветхiсть» вiдроджена людина може гармонiзувати необлаштований свiт закляклої мертвої матерiї та закам'янiлої душi, «обтесати дике камiння».

Пiд час поховання Пушкiна багатьом впало в очi те, що в труну вбитого поета була кинута масонська ритуальна бiла рукавичка як знак масонської єдностi з поетом, який загинув. Цiкаво, що на одеському пам'ятнику Пушкiну, спорудженому на Миколаєвському бульварi у 1888 р., «красується» загадкова масонська перевернута червона зiрка — «пломенiюча зiрка» з обрубленими кiнцями.

У 1823 р. таємний масон Михайло Семенович Воронцов «пiшов на пiдвищення» — став генерал-губернатором великого Новоросiйського краю. В тому самому роцi дiйсний статський радник i вiдставний полковник артилерiї Петро Петрович Трубецькой (масон i колишнiй член «Союзу благоденства», рiдний брат Сергiя Петровича, на якого декабристи покладали надiї як на революцiйного диктатора Росiї) очолив Одеський митний округ.

У серединi 50-х рокiв XVIII ст. у Петербурзi iснувала велика та впливова ложа на чолi з графом Р. I. Воронцовим (сенатором, конференц-мiнiстром iмперiї). З цього часу багато хто з членiв роду графiв Воронцових були масонами (часто в масонствi належнiсть до лож передавалася вiд батька до сина). Рiд Воронцових став родом негласних керiвникiв росiйського масонства. Семен Романович Воронцов (батько «одеського» Воронцова) увiйшов до масонського кола ще в серединi 70-х рокiв XVIII ст., отримавши в серединi 80-х рокiв 6-й ступiнь масонства.

Олександр Перший здогадувався про масонство М. С. Воронцова, але призначив його на вiдповiдальний пост. Михайло Воронцов до 19 рокiв жив у Лондонi (деякий час навчався у Кембриджi), де його батько був росiйським послом i видатним дiячем мiжнародного масонства. Михайло, вихований у масонському дусi, все своє життя був «англоманом» i прихильником «широких реформ». Михайло Воронцов вiдзначився у вiйнi 1812 р. i в походах росiйської армiї в Європу у 1813–1815 рр. При росiйському окупацiйному корпусi у Францiї iснувала вiйськово-похiдна ложа «Георгiя Победоносця» (знак — п'ятикутна зiрка на георгiєвськiй стрiчцi iз зображенням святого Георгiя). Ця ложа органiзована ще у Вiльно у 1812 р., а 12 березня 1817 р. в мiстi Мобеже (Францiя) командуючий росiйським окупацiйним корпусом М. Воронцов був iнстальований у цю ложу. Михайло Воронцов, очевидно, i до цього знаходився в однiй iз масонських лож Англiї, а в росiйськiй ложi був лише афiлiйований (зарахований без ритуалу). Це може i пояснює неочiкуваний вiд'їзд М. Воронцова до Англiї у 1821 р. (в «небезпечний для кар'єри» час, коли росiйський iмператор почав виявляти недовiру вiдносно союзної Англiї та масонства).

В Англiї у М. Воронцова були не лише впливовi друзi, а й впливовi родичi. Сестра Михайла Семеновича Катерина Воронцова стала «корiнною англiйкою», дружиною впливового члена Палати лордiв сера Пемброка (її син Герберт-Сiдней Пембек обiймав пост вiйськового мiнiстра Великобританiї в серединi 50-х рокiв XIX ст. i саме вiн привiв Великобританiю до Кримської вiйни).

Перебуваючи в Парижi, М. Воронцов активно спiлкується з де Рiшельє, листується з «одеситом» де Ланжероном. Що зв'язувало їх?… Масонство вищих ступенiв!

Ще в Парижi Михайло Семенович робить неочiкуваний хiд: вiн, який нiколи не був у Криму, за рекомендацiєю графа де Рiшельє купує у директора Микитського ботанiчного саду землi на Пiвденному березi Криму в Мартьянi й Ай-Данилi.

У книзi «Iнтерв'ю з масоном: Правда та легенди iсторiї масонства» автори А. Рибалко й А. Синельников намагаються переконати читачiв у тому, що Алупкiнський Воронцовський палац i парк буквально пронизанi масонською й езотеричною символiкою, що палац «…побудований як священний космос, по лiнiї зенiт-надир», де Ай-Петрi виступає як «нерукотворний храм». Але масонський Храм — прямокутний.

Проте нiхто не помiтив сакральнiсть одеських Потьомкiнських (або Гiгантських) сходiв — «вiзитної картки» Одеси, яка надає мiсту неповторного вигляду з моря. За задумом будiвникiв одеських Гiгантських сходiв, мандрiвники, якi прибули морем, наближаючись до Одеси, повиннi були, перш за все, побачити перед собою споруду, що вражає своєю величчю, яка знизу має вигляд величезної зрiзаної пiрамiди, а закiнчується пам'ятником герцогу-масону де Рiшельє. Якщо включити пам'ятник до геометричного ансамблю сходiв, то iлюзiя пiрамiди буде повною — виникне масонська «священна Дельта» (один iз основних символiв масонства), вершиною якої стане скульптура де Рiшельє — нової «досконалої людини», яка пройшла дев'ять прогонiв сходiв (дев'ять випробувань). Мандрiвники, якi прибували до Одеси, бачили величний вигляд символiчних ворiт у «Сарматську» Європу.

У 1819 р. архiтектор i масон Шааль став формувати район Приморського бульвару як центральну частину мiста (до правлiння Ланжерона ця частина мiста була закинутим пустирем, де бiля розвалин турецької фортецi та солдатських казарм одесити випасали домашню худобу). В основi переробленого плану Одеси формувалися три осьовi магiстралi, якi виходили до Приморського бульвару, де знаходився центральний мiський ансамбль — «морськi ворота» мiста.

Ансамбль Гiгантських сходiв (план розроблений у 1835 р., архiтектор Франц Боффо, який брав участь у спорудженнi напiвциркульних будiвель на Приморському бульварi Одеси) прив'язаний до пам'ятника де Рiшельє (роботу над ним розпочав скульптор I. Мартос у 1824 р.) i двох напiвкруглих будинкiв архiтектора А. Мельникова (план розроблений у 1825 р.), якi нагадують двi колони при входi в будь-який масонський Храм (в нашому випадку — Храм мiста). Архiтектор Боффо приїхав до Одеси ще за часiв Ланжерона i, скорiше за все, також належав до масонства. Ансамбль нового приморського сакрального центру Одеси складався роками i був зв'язаний з масонськими лiдерами й управителями мiста та краю: де Ланжероном, Iнзовим, Воронцовим.

Ансамбль напiвкруглої площi бульвару також має символiчне значення — напiвколо земне та напiвколо небесне з точкою вiдлiку посерединi (закодована герметична символiка — символ вiчностi, концентрацiї часу, золота, союзу мiкро- та макрокосмосу). Майже нiхто не замислюється над тим, чому скульптура бронзового Дюка де Рiшельє стоїть спиною до Одеси й обличчям до моря. Пояснюється це просто: вiн вiтає гостей, якi пiдiймаються сходами, вiтає гостей, якi пiдплили до Одеси. Гостей ззовнi. Не могло би бути iнакше — обличчя герцога повернене на Схiд, у бiк Свiтла, де навiть вночi свiтиться Воронцовський маяк.

Краєзнавцi стверджують, що Михайло Воронцов задумав будiвництво Гiгантських сходiв як «дрiбничку» (за офiцiйною версiєю — подарунок дружинi). Сходи на 200 сходинок планували звести всього за сiм мiсяцiв. Ксавьє Оммер де Гель (французький iнженер, який спостерiгав за будiвництвом сходiв) запише: «Ця споруда — фантазiя така ж спустошлива, як i марна — вже поглинула величезнi кошти й обiйдеться приблизно в мiльйон».

Справа в тому, що Гiгантськi сходи вели в нiкуди, в море, i хвилi хлюпотiли бiля їх нижнiх сходинок. Ними могли пiднiматися лише «байдикуючi» мандрiвники, якi прибувають морем, бо торговi моряки свiй шлях спрямовували не в чопорний адмiнiстративний центр Одеси, а до торгових складiв, магазинiв, контор перекупщикiв, до припортових кабакiв. Та й до пiдмурiвку сходiв не приставали торговi судна…

Сходи не вели нi до порту, нi до портових складiв, ни до магазинiв… Їх побудували «для краси». Але таке надзвичайно дороге будiвництво не могло не мати рацiональної або мiстичної причини.

Сходи для масонiв є основним «осьовим» символом. Вiсь Всесвiту є сходами, якими вiдбувається сходження та спуск, а два вертикальнi стояки сходiв вiдповiдають дуальностi Древа Пiзнання — двом колонам Древа Сефiрот. Причому колони не є осьовими, а центральна, невидима колона (власне сходинки) є духовною вiссю.

У Бiблiйськiй символiцi сходи Iакова служили для подорожей ангелiв на Землю. На мiсцi, де Iаков вiдчув видiння цих сходiв, вiн поставив камiнь, який «спорудив як стовп» i який також є образом «Вiсi Свiту», що замiняє самi сходи. В «одеському варiантi» каменем-стовпом є пам'ятник Дюку де Рiшельє. У вiдомiй тепер масонськiй лiтературi та ритуалах часто згадується символiка сходiв патрiарха Iакова. В однiй iз них кандидат пiднiмається сходами, якi ведуть вiд землi до небес, сходами самовдосконалення. В книзi «Зогар» є одкровення про мiстичнi сходи, що ведуть вiд землi до небес.

Сходи — багатозначний символ шляху, яким людина може пiднятися вiд землi до небес, долаючи її «сходинки». Сходи символiзували Всесвiт з його роздiленням на багато планiв-сходинок, що йдуть вгору та спускаються в глибини, в рiзних станах i на рiзних стадiях розвитку. Саме цi рiвнi-плани зашифрованi в образах сходинок i ярусiв (десять прогонiв сходiв). Прихованi вiд невтаємничених знаки-сигнали не лише сакральнi, а й абстрактнi, сповненi алегоричною схоластикою та дидактикою, пiдкоряються формулам орденських обрядiв i розрахованi на «ритуальне служiння» втаємничених. Символи масонства подiбнi до пiдручника соцiологiї, який написаний за допомогою геометрiї архiтектури (архiтектура є основою масонської трансформацiї свiту).

Сходи розглядались як вертикальний мiст, що пiднiмається через всi свiти та дозволяє пройти всю їх iєрархiю, ступаючи iз сходинки на сходинку (ступенi унiверсального Iснування). Сходи — символ вдосконалення масона вiд учня до високих ступенiв масонства. Символ шляху масонського життя — вгору сходами пiзнання, самовиховання, важкого шляху в гору до пiзнання навколишнього свiту та Бога. Одеськi Гiгантськi сходи зв'язували три стихiї: водну, земну та небесну (згадаємо назву одеської ложi «Три царства Природи»).

На думку М. Воронцова, Гiгантськi сходи повиннi були гармонiзувати простiр, перетворити мiсто на Храм. Основна храмобудiвельна масонська легенда стверджувала «вiчне демiургiчне завдання» людства. Масонськi тексти запевняли, що «масонська робота» спрямована на вiдродження людини пропащої та грiховної, яка роздвоїлася на душу (господаря будинку) i тiло (будинок, знаряддя душi). Для цього вiдродження необхiдно гармонiзувати хаотичний свiт закляклої мертвої матерiї та закам'янiлої душi («дике» камiння), органiзувати простiр (простiр навколишнього свiту). Масони вважають, що впорядкувати простiр можна за допомогою архiтектури (геометрiї), що є основним символом, який органiзує простiр i вiдкриває символiчнi унiверсальнi закони людських вiдносин. Масони свою дiяльнiсть називають «побудовою храму Соломона», маючи на увазi створення гармонiї в архiтектурi та суспiльствi.

Першим творiнням центрального ансамблю мiста став пам'ятник дюку де Рiшельє скульптора Iвана Мартоса. За сiмейною легендою, род Мартосiв походив вiд iспанських лицарiв, якi емiгрували в Україну (Речi Посполитої) ще наприкiнцi XVI ст., i його представники стали шляхтичами-козаками. Iван Петрович Мартос (1750–1835 рр.) — знаменитий скульптор i ректор Академiї мистецтв у Петербурзi був масоном вищих ступенiв. Масонськими сходами пiднiмався i його син — Олексiй Мартос (iсторик i перекладач), таким самим мандрiвником став їх родич Iван Романович Мартос (масон i фiлософ-мiстик, секретар масона Кирила Розумовського). Можливо масонство, як часто спостерiгалося в iсторiї дворянських родiв Росiйської iмперiї, було сiмейною «традицiєю» Мартосiв… Розробляючи проект пам'ятника Рiшельє, Мартос не мiг не враховувати «королiвського мистецтва» (як масони називають свою дiяльнiсть) i глобальностi поставленого перед ним завдання.