РОЗДIЛ IX

Закiнчилася громадянська вiйна, бiльшовицька диктатура прийшла надовго. Проте в окремих мiстах України та Росiї в атмосферi «пiдвищеної таємностi» масони продовжували збиратись аж до кiнця 20-х рокiв ХХ ст. Певнi натяки на масонську дiяльнiсть були i в непманських Києвi, Одесi, Харковi, де кiлька замкнутих масонських i мiстичних гурткiв об'єднували старих i перевiрених багатьма випробуваннями знайомих.

Тимчасовий сплеск масонської активностi в Радянськiй Українi можливо пов'язаний з поверненням з «пiдпiльного сидiння» академiка Сергiя Єфремова у 1922 р. та з поверненням в радянську Україну з емiграцiї у 1924 р. Андрiя Никовського. Обидва масонських брата почали працювати в Академiї наук УРСР, де, вочевидь, намагалися поновити масонську дiяльнiсть. С. Єфремов i А. Никовський були активiстами масонського руху з «дореволюцiйним стажем», стовпами «петлюрiвської«Великої Ложi України.

Цiлком можливо, що С. Єфремов й А. Никовський розгорнули активну дiяльнiсть в осередку «старої«iнтелiгенцiї УРСР для таємного формування парамасонської пiдпiльної ложi «Братство української державностi», яка з часом перетворилася на «Спiлку визволення України» (про масонство «Братства української державностi» свiдчать покази А. Никовського).

У 1923 р. ГПУ заарештованi у справi «Київського обласного Центру дiї«лiдери масонiв, якi залишилися в Києвi:

М. Василенко (колишнiй гетьманський мiнiстр i кадет, у 1923 р. — академiк АН УРСР), К. Василенко (колишнiй лiдер меншовикiв, у 1923 р. — працiвник губернського статистичного бюро) i С. Чебаков (колишнiй прокурор i кадет, у 1923 р. — службовець київського комунгоспу). Вiдкритий полiтичний процес вiдбувся у 1924 р. (березень-квiтень).

Звинуваченi були засудженi до 10-рiчного ув'язнення або до розстрiлу.

Заслуговує на увагу те, що в цю справу втрутився французький прем'єр i масон Р. Пуанкаре (колишнiй президент Францiї), який направив обурливу телеграму радянському мiнiстру iноземних справ Г. Чичерiну (колишньому масону), пiсля чого брати Василенки були амнiстованi.

С. Чебаков, замiсть розстрiлу, був засуджений на 10 рокiв

У 1928–1933 рр. в Українi проходили масовi репресiї проти iнтелiгенцiї. В числi репресованих у тi роки багато масонiв «призиву» 1906–1917 рр.

У 1929 р. за гучною справою «Спiлки визволення України — Братства української державностi» заарештованi старi українськi масони, якi «угнiздилися» в Академiї наук УРСР (Сергiй Єфремов, Андрiй Никовський, В. Дурдакiвський та iн.). Можливо й одеськi фiгуранти справи «СВУ» («коло професора М. Слабченка») мали свою масонську iсторiю.

Є вiдомостi, що масонськi ложi «Свiт правди», «Зоря» i «Свiтанок» (Достойний Майстер Л. Личков, Майстер Д. Беллiнг) дiяли в радянському Києвi аж до 1929 р., а ложа «Об'єднанi слов'яни» — аж до до 1933 р.! Про iснування в Києвi мартинiстської мiстичної ложi свiдчить факт листування мiсцевих масонiв з вiдомим ленiнградським окультистом i масоном Г. Мебесом. Масони — «громадськi дiячi» у 1921–1924 рр. ще мали можливiсть брати участь у дiяльностi неурядового «Полiтичного Червоного Хреста», в рiзних товариствах допомоги тим, хто голодує.

На 20-тi роки ХХ ст. припадає створення в СРСР мiстичних i парамасонських товариств. У зв'язку з цим не можна не зважати на заяви вiдомого українського культуролога Леонiда Плюща (який жив у Францiї) про те, що Павло Тичина, Микола Кулiш i Микола Хвильовий належали до якоїсь парамасонської, езотеричної або теософської таємної української ложi. Останнiм часом з'явилися смiливi припущення, що письменники-одесити Валентин Катаєв, Юрiй Олеша, Iлля Iльф i Євген Петров, киянин Михайло Булгаков, якi в 20-тi роки XX ст. об'єдналися навколо редакцiї московської газети «Гудок», були посвяченi в масонське, «парамасонське» або iнше езотеричне товариство.

Так або iнакше, але в першiй половинi 20-х рокiв XX ст. в радянськiй Росiї були десятки подiбних таємних мiстичних товариств i гурткiв: орден неорозенкрейцерiв («орiонiйцiв», «LUX ASNRALIS», «Емеш Редiвiвус»), «орден росiйських тамплiєрiв», «орден лицарiв духу», «орден Єдиного трудового братства», «Ложа Гармонiя», «Ложа Астрея», «Братство iстинного служiння»… Парамасонськi гуртки Одеси культивували езотеризм i спiритизм (гурток «Блакитний пес» та iн.). Можливо «фiлiї«ордену Свiтла» росiйських тамплiєрiв iснували в Харковi та Криму аж до 1929 р. В подiбнi парамасонськi мiстичнi гуртки входили майбутнiй академiк, лiтературознавець Д. Лiхачов, учений-фiзик В. Налимов…

Документи з архiву одеського вiддiлення СБУ свiдчать про поширення масонських iдей в осередку одеської, вже радянської, професури. Так, масон Iван Юрiйович Тимченко — професор математики, вiдомий учений-астроном, один iз засновникiв i ректор Одеського полiтехнiчного iнституту, у 20-тi роки ХХ ст. був керiвником одеського «Товариства любителiв свiтознавства», члени якого вели листування з Костянтином Цiолковським. До «Гуртка молодих свiтознавцiв» входили майбутнi ученi iз свiтовим iм'ям — академiки В. Глушко, Г. Гамов. У 1924 р. духовнi пошуки масона Тимченка привели його до складу Єпархiальної Ради Обновленської церкви в Одесi.

У 1932 р. росiйська емiгрантська масонерiя вирiшила об'єднати пiдпiльнi ложi в СРСР, якi, за даними масонiв-емiгрантiв, ще iснували. Цим зайнялися видатнi масони А. Давидов, Ю. Терапiано i В. Нагродський. Було вирiшено посвятити Ю. Терапiано в 33 градус i таємно направити в СРСР для керiвництва пiдпiльним масонством.

Однак у свiтi вiдбулися серйознi змiни i «мiсiю» Терапiано вiдклали на невизначений час…

Останнi данi про масонiв в Українi першої третини ХХ ст. вiдносяться до 1933 р. Тодi київськi масони таємної ложi «Об'єднанi слов'яни» (Достойний Майстер — Я. Котляревський, казначей — I. Єльяшевич, секретар — Ф. Море…) звернулися до Мiжнародної масонської асоцiацiї з повiдомленням про таємнi роботи та заявили свiй протест проти голодомору — знищення українського селянства.

Скорiше за все у 1934–1991 рр. в Українi (за винятком Галичини, Волинi, Закарпаття, Буковини до 1939 р.) не iснувало навiть «найтаємнiших» масонських лож, хоча окремi масони, ретельно замаскувавшись, доживали свiй вiк у «профанському свiтi», зберiгаючи свої секрети.

Репресiї 1928–1938 рр. перетворили СРСР на країну тотального стеження, всеохоплюючого страху, де не було мiсця нi вiльнiй, нi суспiльнiй думцi, нi «найневиннiшим» (для тоталiтарного режиму) формам самоорганiзацiї суспiльства.

У рядi iсторичних дослiджень стверджувалося, що барона Ф. Штейнгеля бiльшовики розстрiляли у 1919 р. Проте це не так… Насправдi старий барон i троє його синiв повернулися до свого маєтку — Городок (що з 1920 р. був на територiї Польщi). У 1939 р., коли Червона Армiя ввiйшла в Захiдну Україну, у Штейнгелiв конфiскували землю, маєток i майно, але Штейнгелям, у тому числi старому барону Теодору, вдалося втекти до Нiмеччини, де Теодор Штейнгель помер на початку 1946 р.

З 1920 р. у Францiї, Польщi, Швейцарiї (в мiстах, де проживали українцi-емiгранти) стали створюватися масонськi ложi. Очевидно, в Парижi у 1920 р. масони збиралися навколо двох своїх лiдерiв — С. Моркотуна i М. Шумницького, представника Петлюри i голови «Союзу українських емiгрантiв у Францiї«. Симон Петлюра вивiз до Польщi, а потiм i до Францiї архiв i релiквiї Великої Ложi України.

З 1921 р. у Парижi жив Кровопузков. Вiн брав активну участь у багатьох полiтичних i громадських органiзацiях росiйської емiграцiї, очолив «Одеське земляцтво» (до нього входили масони I. Тригер, В. Шах, К. Мачульський, Я. Поволоцький, якi, можливо, були прийнятi до масонства ще в дореволюцiйнiй Одесi).

Велику Ложу України С. Петлюри i його братiв у 1920 р. визнали Нацiональна Велика Ложа — Великий Схiд Волахiї (Румунiї) i Велика Ложа Швейцарiї. До 1932 р. в Женевi була штаб-квартира української Великої Ложi (можливо у 1932–1934 рр. «петлюрiвська» ВЛУ «заснула» — саморозпустилася). Вiдносно визнання Української Великої Ложi Великим Сходом Iталiї в лiтературi немає чiтких даних. Скорiше Великий Схiд Iталiї визнав лише Велику Ложу, яку створив С. Моркотун…

У вереснi 1923 р. Конвент Мiжнародної масонської асоцiацiї вiдхилив прохання Великої Ложi України про прийом її до асоцiацiї, що сильно ускладнило «петлюрiвським» масонам подальший шлях визнання… Пiдставою для вiдмови в прийомi стало звинувачення Великого Майстра С. Петлюри в потураннi єврейським погромам в Українi. Велику Ложу України так i не визнали основнi ложi мiжнародного масонства Францiї, Англiї, США i вона не змогла подолати «проблему регуляризацiї«.

У той самий час у польському мiстечку Тарнов, де розташувався штаб української полiтичної та вiйськової емiграцiї, у 1921–1922 рр. сформувалося «Братство української державностi» (БУД), яке А. Никовський характеризує як «самостiйну українську масонську органiзацiю» (згiдно з показаннями А. Никовського членами БУД були українськi емiгранти в Польщi П. Холодний, В. Садовський, А. Саликовський, А. Ливицький, В. Коваль, Є. Лукасевич, А. Лукашевич, А. Шульгiн, А. Лотоцький, А. Яковлєв, Р. Смаль-Стоцький, I. Мазепа, Ю. Феденко, Л. Чикаленко…). Звичайно ж, однiєю iз основних дiйових осiб БУД (але суворо законспiрованих) був Симон Петлюра. Але тарнавський БУД, ледь сформувавшись, у 1922 р. опинився на межi повного розвалу. Тодi лiдери БУД А. Никовський i В. Прокопович прислали з нарочним до Радянської України записку впливовому масону С. Єфремову з проханням приїхати та розiбратися з проблемами (текст записки — типовий зразок масонської конспiрацiї: «Вовочко, братику, мати дуже хвора, майже при смертi, потрiбно, щоб ти був з нами»).

I все ж у Парижi у 20-х рокiв XX ст. працювала невизнана масонська «Українська ложа». В її роботi брали участь С. Петлюра, А. Ливицький, М. Шумицький, Л. Харламп'євич, Д. Ревелiоттi… Пiсля приїзду до Парижу С. Петлюри i В. Прокоповича було засновано масонську «Верховну Раду Великої Ложi України», яка об'єднала українських масонiв-емiгрантiв iз Францiї, Швейцарiї, Румунiї, Австрiї, Польщi. Вбивство С. Петлюри у травнi 1926 р. завдало серйозного удару по українськiй масонерiї. Подальша її доля опинилася пiд великим питанням… Певний час українських масонiв ще структурував «Український центр в емiграцiї«. Лiдерами «петлюрiвського» масонства залишалися Андрiй Ливицький, що став пiсля смертi С. Петлюри президентом УНР у вигнаннi (1926–1954 рр.) i Вячеслав Прокопович (голова уряду УНР у 1920 р., голова уряду УНР у вигнаннi у 1926–1942 рр.). А. Ливицький був найближчим однодумцем С. Петлюри. Проте йому так i не вдалося домогтися визнання Великої Ложi України, зберегти її структуру. Ложа розпалася приблизно у 1927–1934 рр.

У 20-тi роки XX ст., перебуваючи в Парижi, С. Моркотун постiйно iнтригував проти С. Петлюри i його наступникiв, намагаючись не допустити визнання «петлюрiвської«Великої Ложi України масонськими органiзацiями Францiї, Англiї, Iталiї… С. Моркотун брав участь в об'єднаннi росiйських i українських масонiв в єдинi ложi, у заснуваннi «Об'єднання слов'янських масонiв» (голова — фон Мекк, секретар — С. Моркотун), працював як у вищих масонських градусах у паризькiй ложi «Милосердна дружба», так i в широких емiгрантських ложах — «Астрея», «Пiвнiчне Сяйво». На початку 1927 р. в Парижi заснована масонська Директорiя (Провiнцiя) «Росiя», яка намагалася об'єднати масонiв-емiгрантiв iз Схiдної Європи.

У 20-60-х роках ХХ ст. у Францiї iснували об'єднанi росiйсько-українськi ложi «Астрея» i «Гамаюн», в яких працювали масони-емiгранти «першої хвилi». У 20-30-х роках ХХ ст. С. Моркотун читав лекцiї з кабалiстики, займався окультизмом, працював чиновником в управлiннi французьких залiзниць. На початку 50-х рокiв ХХ ст. вiн ще є у списках паризької росiйської ложi «Астрея». Помер Сергiй Костянтинович непомiтно, десь наприкiнцi 50-х рокiв ХХ ст. на далекому островi Мадейра.

Хоча окремi iєрархи росiйської православної церкви почали боротьбу з масонством ще за часiв Олександра Першого, офiцiйно росiйська православна церква нiколи не проклинала членiв ордену, не видавала офiцiйних документiв з критикою масонства у Схiднiй Європi. Дивно читати писання деяких «iсторикiв-патрiотiв» про анафему та прокляття масонiв з боку РПЦ як про факт загальновiдомий. Ми знову маємо пiдмiну понять i перекручування фактiв — технологiя, якою досконало володiли iсторики-пропагандисти 20-80-х рокiв ХХ ст.

«Полювання» на росiйських масонiв почалося лише у 20-х рр. ХХ ст. вже в емiграцiї, коли розчарування в «бiлому русi» та фашизм, що народжувався, штовхали деяких емiгрантiв до пошуку «таємних» ворогiв православ'я, винуватих у загибелi росiйської монархiї.

На вiдмiну вiд офiцiйної РПЦ (а також «живої православної церкви», української автокефальної церкви…), росiйська православна церква за кордоном «Карловацького сектантського розколу» (РПЦЗ) у 1932 р. прокляла масонiв, оголосивши масонство ворогом християнства.

Митрополит РОПЦЗ Антонiй (Храповицький), який керував православними церквами в Українськiй державi у 1918 р. i фактично висвiтлював владу масона Скоропадського в своєму «Посланнi» (Окружне послання Собору архiєреїв росiйської православної церкви за кордоном), писав: «Одним iз найшкiдливiших i воiстину сатанинських псевдоучень в iсторiї людства є масонство… Масонство є таємною iнтернацiональною свiтовою революцiйною органiзацiєю боротьби з Богом, з християнством, з Церквою, з нацiональною державнiстю, передусiм державнiстю християнською. В цiй iнтернацiональнiй органiзацiї перше мiсце за силою впливу та значення належить єврейськiй нацiї, якiй притаманне богоборство з дня розп'яття Христа Спасителя. Iудаїзм iсторично пов'язаний з масонством найтiснiшими зв'язками в своїй запеклiй боротьбi з християнством i в месiанських прагненнях до свiтового панування… Не раз вони зазначали, що революцiйний девiз: «Свобода, рiвнiсть, братерство» початково є девiзом масонства… Масони самi пiдтверджують свiй зв'язок з комунiстами i руйнiвниками нашої батькiвщини. Пiд знаком масонської зiрки працюють всi темнi сили, що руйнують нацiональнi християнськi держави. Масонська рука брала участь i в руйнуваннi Росiї. Всi принципи, всi методи, якi бiльшовики застосовують для руйнування Росiї, дуже близькi до масонських… Не можемо не зазначити

i того, що наш тяжкий церковний розкол має своїм першоджерелом все те ж масонство, що розтлiває, з його рiзними органiзацiями та дiячами, якi проникли в церковно-приходськi заклади для розладнання i розкладання церковного життя. Вони вбралися в тогу поборникiв православ'я та християнської просвiти, з такою хитрiстю i лицемiрством за допомогою грошей i преси спокушають довiрливих i необiзнаних людей, заражають їх отрутою модернiзму, вiдволiкають вiд iстинної Христової Церкви. Росiйська емiграцiя дуже отруєна масонством. Зазвичай росiйськi масони намагаються вiдмежуватися вiд свiтового масонства, стверджуючи, що росiйськi ложi нiбито не мають нiчого спiльного з ложами iнших країн. Проте такi заяви не вiдповiдають iстинi… Жодний росiйський масон не може стверджувати, що не має нiчого спiльного з безбожним масонством iнших країн…».

«Карловицький» Собор визнав за необхiдне «засудити масонство як учення й органiзацiю, ворожу християнству i революцiйну, спрямовану на руйнування засад нацiональної державностi… i…зобов'язати пастирiв Церкви питати тих, хто прийшов на сповiдь, чи не перебувають вони в масонських органiзацiях i чи не подiляють цих учень. Якщо виявиться, що перебувають або подiляють, то пояснити їм, що участь у зазначених органiзацiях несумiсна iз званням християнина — члена Христової Церкви, що такi повиннi або рiшуче вiдмовитися вiд масонства i схожих iз ним учень, або, якщо вони цього не виконають, не будуть гiднi Св. Причастя i в разi подальшого нерозкаяття будуть вiдлучатися вiд Св. Церкви».

У той самий час є свiдчення симпатiй того ж Владики Антонiя (Храповицького) до органiзацiй, якi були створенi за сприяння масонiв — Свiтового об'єднання християнський рух серед молодих людей (YMCA) i Богословського iнституту в Парижi. Антонiй дав своє благословiння цим органiзацiям, брав участь в їх дiяльностi навiть тодi, коли Синод РПЦЗ заперечував проти цього. Критики Антонiя приписують йому участь у роботах ложi «Лафаєт» масонського союзу.

У 20-х роках Антонiй пiдтримав YMCA, але вже у 1930 р., почавши вiйну проти масонiв, звинуватив YMCA, назвавши його «масонським дiтищем». В резолюцiї Архiєрейського Собору РПЦЗ у Карлiвцях з'являється пункт про неприпустимiсть для православних людей зближення з YMCA.

У 20-30-тi роки ХХ ст. серед росiйської емiграцiї почала поширюватися антимасонська лiтература. В книгах Г. Бостунича «Масонство i росiйська революцiя: Правда мiстична i правда реальна», М. Маркова «Вiйни темних сил» та iн. масонство постає явищем згубним для Росiї, пов'язується iз свiтовою єврейською змовою.

У 1921 р. Бюро масонських зв'язкiв перетворене на Мiжнародну масонську органiзацiю (ММО), яка взяла на себе роль координатора мiжнародного масонства. У спецiальнiй заявi (1933 р.) виконком ММО вiдкрито засудив гiтлерiвський режим, а також прихiд до влади фашизму в Нiмеччинi й Iталiї. Французькi масони взяли активну участь у поваленнi фашистського заколоту в Парижi у лютому 1934 р., а масонерiя всiєї Захiдної Європи — в боротьбi проти фашизму на захист Iспанської республiки у 1936–1939 рр. У 1936 р. 16 європейських масонських федерацiй направили лист на iм'я президента США Ф. Д. Рузвельта, в якому зазначалося, що вони, його брати по масонству, вимагають надати допомогу Iспанськiй республiцi та зупинити агресiю Нiмеччини.

У 1937 р. румунський король Карл II видав указ про заборону масонства.

Всi мiсцевi масонськi ложi (у тому числi Велика Ложа Румунiї) були розпущенi (в румунському масонствi були українцi з Буковини та Бессарабiї). У 1938 р. в Польщi прийнято закон про заборону масонських лож i Велику Нацiональну Ложу Польщi (в якiй були масони-українцi з Галичини та Волинi, українцi-масони — емiгранти з Центральної України) було розпущено.

Великим випробуванням для масонiв-емiгрантiв iз Схiдної Європи (як i для всiєї масонерiї) стали роки Другої свiтової вiйни. В цi роки масонськi ложi забороненi в рядi країн (Нiмеччинi й окупованих нею Францiї, Бельгiї, Голландiї, Польщi, Чехословаччинi). В Iталiї, Iспанiї, Угорщинi, Румунiї репресiї проти масонiв почалися ще до 1 вересня 1939 р. Масонiв вiдправляли у концтабори, знищували як «ворогiв нацiї та Рейху», «як спiвучасникiв єврейської змови». У Францiї, Iталiї, Бельгiї масони, якi залишилися на волi, взяли активну участь в антифашистському русi Опору. Антигiтлерiвська позицiя масонських лож полягала у вимозi вiдкриття Другого фронту проти фашистських агресорiв.

У 1945–1947 рр., у зв'язку з гучними перемогами СРСР i «легалiзацiєю» в радянськiй країнi РПЦ, французькi масони росiйського походження стали плекати надiї на вiдродження масонства в Радянському Союзi.

Декiлька десяткiв масонiв повернулося на Батькiвщину, але бiльшiсть iз них дуже скоро опинилися в «архiпелазi ГУЛАГ». Сталiнська дiйснiсть унеможливлювала навiть «пiдпiльну» дiяльнiсть масонiв. До того ж у 1947–1948 рр. у країнах Схiдної Європи («радянських сателiтах») — Чехословаччинi, Польщi, Румунiї, Болгарiї почалося знищення масонства, яке ледь вiдродилося у 1945 р. (все великi ложi та мiсцевi ложi цих країн були лiквiдованi).

У серединi 60-х рокiв ХХ ст. патрiархи «згасаючого» емiгрантського масонства перейшли з Великої Ложi Францiї у Велику Нацiональну Ложу Францiї. Велика Нацiональна Ложа Францiї (G.L.N.F.) заснована у 1913 р. (до 1948 р. — Незалежна i регулярна Велика нацiональна ложа Францiї) як масонська система, що суворо дотримувалася релiгiйних традицiй англiйського масонства, протистояла радикалiзму Великого Сходу. У 2007 р. в ложах G.L.N.F. налiчувалося близько 24 тис. членiв. Жан Мюрат (представник Великого Майстра Великої Нацiональної Ложi Францiї) стверджував: «Велика Нацiональна Ложа Францiї уособлює особливий шлях. Наш найперший обов'язок — вiра у Бога, Великого Архiтектора Всесвiту — спонукає нас використати iншу методологiю. В той час, як iншi заглибленi в речi конкретнi, сьогочаснi, ми вписуємося в систему iндивiдуальної самоосвiти з метафiзичним вiдтiнком, яка дає нам надiю».

На початок 60-х рокiв ХХ ст. у Францiї брати українського походження входили в об'єднанi росiйсько-українсько-польськi ложi «Астрея», «Гамаюн», «Коперник». З активних членiв цих лож сформувалося коло українських масонiв: А. Корбелецький (масон з 1937 р.), С. Татарула (перший Достойний Майстер ложi «Голос України»), Є. Савчин, Я. Мусянович (Достойний Майстер у 1970–1972 рр.), Л. Гузар, брати А. i Т. Вiрсти, Б. Феденко (Достойний Майстер у 1967–1969 рр.), Є. Белен-де-Балю та iн., якi заснували 17 сiчня 1966 р. Ложу «Голос України» № 117 Провiнцiї «Нейстрiя» (роботи ложi велися шотландським обрядом українською мовою). Ложа «Голос України» почала створюватися ще у 1961 р. й об'єднувала приблизно 25–35 масонiв з Великої Нацiональної Ложi Францiї.

Українська ложа «Голос України» iснує в Парижi i досi. Вона входить в паризьку Провiнцiю «Лютецiя» Великої Нацiональної Ложi Францiї — ВНЛФ. У той самий час росiйськi ложi у Францiї були закритi ще у груднi 1979 р. у зв'язку iз смертю та постарiнням лiдерiв росiйського масонства.

У СРСР «масонської проблеми» не iснувало, проте у 60-70-тi роки ХХ ст. таємно iснували «пiдпiльнi» парамасонськi гуртки езотерика А. Горбовського, вченого-єгiптолога М. Коростовцева, «рерiхiанцiв» А. Сидорова i В. Iванова, теософа i бiолога М. Тимофеєва-Ресовського…

Що стосується iсторiї та ролi масонства в сучасному свiтi, то в сталiнському СРСР про це навiть боялися думати. Навiть науковий iнтерес до iсторiї масонства був коротким шляхом на ешафот… Незважаючи на викриття «буржуазних нацiоналiстiв», «троцькистiв», «космополитiв», про «ворогiв народу — масонiв» боялися згадувати. В показаннях рiзних «ворогiв» (А. Никовського, Х. Раковського та iн.) була «компрометуюча iнформацiя», розкаяння з приводу «масонського минулого».

Про ставлення до масонства сталiнських «соколiв» можна скласти думку з газетної публiкацiї вождя соцiалiстичної Болгарiї Георгiя Димитрова («Работническо дело», 1946 р.): «Є багато даних, з яких видно, що у нас поновлюються масонськi ложi.

Вони збирають старих масонiв-болгар i наполегливо вербують серед державних i громадських дiячiв нових масонiв. Масонськi ложi на сучасному етапi — це чужа шпигунська та зрадницька агентура. Вона є небезпекою для свободи та незалежностi нашого народу, нашої країни. Необхiдно, щоб кожний зрозумiв, що це несумiсно — бути болгарським державним i громадським дiячем — мiнiстром, депутатом, керiвником полiтичної партiї або громадської органiзацiї, i в той самий час бути масоном, залежним вiд чужої волi та чужої дисциплiни. Масонськi ложi — це нацiональна небезпека для нашої Батькiвщини i їх, безумовно, слiд лiквiдувати». I лiквiдували, де ще залишилося, що лiквiдувати в Болгарiї, Чехословаччинi, Польщi…

У СРСР вже «брежнєвсько-андроповської епохи» культивувалася патологiчна пiдозрiливiсть стосовно «жидомасонської змови». У 70-тi — на початку 80-х рокiв ХХ ст. стала поширюватися погромна антисемiтська лiтература, антимасонськi книги Нiлуса, передрукiвки «Протоколiв сiонських мудрецiв»… Причому «агенти жидомасонської свiтової змови» дуже нагадували «агентiв свiтової контрреволюцiйної змови буржуазiї«, що канули в Лету.

В радянську свiдомiсть умисно вживлявся образ масонства як свiтової змови проти християнства, як «єврейської агентури», агентурної мережi США.