Розділ 36
Понеділок, 14 липня, 2014 [12.06]
У віддаленій частині будівлі Вульф чув голоси: перед тим, як озброєна оперативна група почала б обшукувати приміщення, вони виводили пожежників. Він перестрибнув останні три сходинки й побіг неймовірно прекрасним коридором, уже відчуваючи, як стискаються груди і як болісно шпигає в боку. Він зосередився на дверях судової зали, відчайдушно намагаючись ігнорувати церковні зображення: зі свого місця біля підніжжя гори Сінай на нього дивився Мойсей у білому вбранні, застиглі в польоті, вирізьблені херувими, розкидані навколо вітражі та образи архієпископів, кардиналів та рабинів, які проповідували слово Боже, підтверджували заяви Массе.
Є Бог. Є Диявол. Демони ходять серед нас.
Увірвавшись до судової зали, Вульф вступив у багряну калюжу, що вже починала просочуватися з-під дверей. Бакстер нерухомо сиділа далеко від нього, біля лави підсудних, стікаючи кров’ю там, де деревина колись уже була просочена кров’ю Халіда. Він рвонувся до неї, але, піднявши меча, між ними став Массе.
— Цього досить, — сказав він.
Його викривлена посмішка викликала огиду.
***
Бакстер була в напівсні. Холодні, промоклі штани прилипали до шкіри. Вона силкувалася притискати артерію, але відчувала, що кожного разу, коли кліпала, могла заснути. Її обличчя вкривали глибокі подряпини від спроб витягнути кляп, який Массе так міцно затиснув їй на голові, й вона знала, що не могла відпустити артерію, щоби спробувати знову звільнитися.
Бакстер відчувала, як їй у спину втискається її ж пістолет, от тільки у наручниках нізащо не змогла б до нього дотягтися. Массе пропустив це. Вона спробує ще раз. Коли вона обережно підняла ліктя від ноги, з рани страхітливо почали виштовхуватися постійні цівки яскраво-червоної крові в ритмі її пришвидшеного серцебиття.
Бакстер потягнулася вправо, але ліва рука обмежувала її рухи. Вона сковзнула пальцями по металу. Вигнула спину, бажаючи, щоб її рука вивихнулася, зламалася, що завгодно, лише щоб дотягтися іще на кілька міліметрів.
Калюжа, в якій вона сиділа, збільшилася вдвічі за кілька секунд. Вона розчаровано застогнала і знову притиснула ліктя, щоб зупинити кровотечу, лише даремно обмінявши сім секунд марних спроб на кілька хвилин свого життя.
***
Массе кинув своє довге пальто на одну з лавок. Під ним він був одягнений у ту ж таки сорочку, штани та черевики, що й тоді, коли Вульф знайшов його на Ґолдгавк-роуд. Це було його маскування. Коли двоє міцних чоловіків зіткнулися на якусь мить, Вульф ще й досі важко дихав. Як же мізерно він переважав у вазі та об’ємах, тоді як Массе був немов зліплений із самих лише м’язів.
— Усе це могло мати такий різний кінець, — проскреготів Массе, з натяком на жалкування в голосі.
У поспіху евакуації хтось залишив зверху на стосові паперів дорогу на вигляд чорнильну ручку. Коли Массе продовжив, Вульф змінив позицію, акуратно піднявши умовну металеву зброю.
— Я знаю, де ти був учора… на площі Піккаділлі.
Гнів Вульфа змінився здивуванням.
— Я хотів побачити, чи зможеш ти це зробити, — сказав Массе. — Але ти слабкий, Натане. Ти був слабким учора. Ти був слабким того дня, коли не зміг добити Наґіба Халіда, і тепер ти теж слабкий. Я бачу це в тобі.
— Повір мені, якби ти не ворухнувся…
— Я не рухався, — перебив Массе. — Я спостерігав за тим, як ти панікуєш. Я спостерігав, як ти пробіг повз мене. Мені було цікаво, ти й справді не помітив мене, коли я стояв прямісінько перед тобою, чи просто не забажав помічати?
Вульф похитав головою. Він намагався згадати ту мить, коли загубив Массе в натовпі. Він мав хоробрість покінчити з ним. Массе просто зараз маніпулював ним, змушуючи сумніватися у собі.
— Тож, мабуть, ти бачиш марність усього цього? — м’яко продовжив Массе.
Він зупинився.
— Бо ти мені подобаєшся, а це і справді так. Я збираюся запропонувати тобі вибір, якого не мав ніхто із твоїх попередників: ти можеш стати навколішки й даю слово, я зроблю все чисто. Ти нічого не відчуєш. Або ти можеш боротися, і все стане неприємним.
Вульф витримав такий же спраглий погляд, яким він часто був у Массе.
— Передбачливо, як завжди, — зітхнув Массе, піднімаючи свого меча.
***
Бакстер мусила зупинити кровотечу. Поки за нею спостерігав Массе, вона не наважувалася навіть спробувати. Тепер вона могла хоча б контролювати її. Якби він зрозумів її наміри, то зробив би все, щоби крововтрату було неможливо відновити.
Не зрушуючи ліктя, тремтливими руками вона спромоглася розстібнути пасок. Глибоко вдихнувши, Бакстер витягла його з-під себе й обмотала навколо ноги, якраз над раною. Попри нестерпний біль, вона все міцніше й міцніше затягувала пасок, аж доки кровотеча не зменшилася до цівки.
Вона все ще втрачала кров, але тепер знову могла діяти руками.
***
Массе на крок наблизився до Вульфа. Вульф відступив назад. Ще один крок. Вульф відкрутив неочікувано важкий ковпачок із чорнильної ручки, поклавши великий палець якраз під пером, і виставив його перед собою, неначе ніж.
Массе рвонувся вперед, несамовито замахуючись смертельним артефактом. Вульф притиснувся до стіни позаду. Массе замахнувся знову, лезо розсікло повітря в кількох дюймах від обличчя Вульфа, але від сили власного удару Массе втратив рівновагу. Вульф ризикнув кинутися вперед і вдарити Массе ручкою в передпліччя, а потім знову відступив на безпечну відстань.
Массе закричав і оцінив поранення, зачарований, спокійно тикнувши свіжу рану.
Цей момент холоднокровності проминув як центр урагану, коли, розлючений, він замахнувся знову. Вульф відступив у куток, несвідомо розвертаючи й ухиляючи своє тіло з-під атаки. Однак ліве плече, куди, сковзнувши, прийшовся удар, вибухнуло болем.
Кинувшись на Массе, Вульф кілька разів ударив його, заганяючи метал усе глибше і глибше в руку, котрою той тримав меча, аж доки ослаблим ударом не кинув його на підлогу. Він почув, як ручка впала і зникла з поля зору.
Обидва чоловіки на мить зупинилися. Вульф був на підлозі і тримався за поранене плече, а Массе зачаровано дивився на потічок темно-червоної крові, що стікав із-під манжета його сорочки. У нього не було ані сліду страху чи паніки, лише здивування обсягом заподіяної шкоди, яку спромігся завдати його нікчемний супротивник. Він спробував замахнутися важкою зброєю, однак заледве зміг підняти її з підлоги і врешті був змушений перекласти її в ліву руку.
— Навколішки, Летаніелю, — сказав Вульф із глузливою посмішкою, знову підвівшись на ноги. — Обіцяю, я зроблю все чисто.
Вульф бачив, як обличчя Массе сіпнулося від образи. Він потайки глянув на Бакстер, так само як і Массе.
— Мені от цікаво, чи боровся б ти так сильно, щоб урятувати її, якби знав?..
Вульф проігнорував приманку й підійшов ближче до неї, аж доки Массе знову не перекрив йому дорогу.
— … Якби знав, що її ім’я заслуговує бути в списку найбільше, — продовжив Массе.
Вульф був спантеличений.
— Детектив Чемберс не був хоробрим. Він благав. Скиглив. Просив, стверджуючи про свою непричетність.
Коли Массе глузливо всміхнувся Бакстер, Вульф скористався слушною нагодою і налетів на нього. Массе заблокував напад, але впав на одну з лав.
***
Бакстер бачила, як із лавки сповзло довге пальто Массе, розсипаючи по підлозі вміст її сумочки. Її очі вихопили закривавлені манікюрні ножиці, якими Массе й поранив її, свій мобільник, а ще маленький набір ключів біля ніжки столу.
***
— Він підставився задля Емілі, — продовжив Массе, — Щоб захистити вашу дружбу, він дозволив тобі думати, що це він надіслав листа до професійного відділу…
Вульфу стало не по собі.
— … листа, який розвалив усю справу Халіда, — із щирим захватом на обличчі Массе спостерігав, як Вульф недовірливо дивився на Бакстер. — Боюся, що ми вбили не того.
Бакстер не могла дивитися йому у вічі. Але раптом вона підняла погляд і приглушено скрикнула. Він надто пізно побачив, як до нього наближається Массе. Не маючи іншого вибору, Вульф кинувся до нього, перехоплюючи його ривок, і вони обоє важко впали на жорстку підлогу. Меч сковзнув під одну з лавок. Вульф безжально вдаряв Массе знову і знову, а завдані ним пошкодження приховували вже й без того великі шрами.
Коли Массе у відчаї потягнувся і схопив його за поранене плече, відчуваючи зламану кістку під шкірою, Вульфа це ще дужче роздратувало, спонукаючи напасти знову. Вульф кричав від ненависті і гніву, і від цього реву в його ворога, що борсався під ним, мало не лускали барабанні перетинки. З шаленою силою він бив понівечене обличчя Массе, розтрощив йому носа, позбавив залишків вуст.
Не здатний пручатися такому натиску, Массе лише безпорадно дивився на нього. Його широко розплющені очі наповнював… страх.
***
Залишаючи за собою криваві сліди, Бакстер проповзла дерев’яною підлогою і, дотягнувшись до ножиць, перерізала тугий кляп. Ослабнувши на якусь мить, вона потягнулася до ключів.
***
Вульф потягнувся до кишені й витягнув шнурки. Він склав їх удвічі для міцності, смикнув переможеного супротивника за голову й міцно намотав їх йому на горло. На останньому викиді адреналіну Массе несамовито смикнувся й потягнув голову вбік.
— Ти лише ускладнив усе для себе, — сказав Вульф до чоловіка, який корчився від болю.
Під столом він помітив чорнильну ручку й підвівся, щоб підняти її.
— То скажи мені, — промовив Вульф, спльовуючи на підлогу кров Массе, коли спокійно повертався із закривавленою зброєю в руках, — якщо ти Диявол, тоді хто я?
Массе марно намагався відповзти, коли Вульф схилився над ним і без вагань встромив ручку в його праву ногу, відтворюючи рану, яку він наніс Бакстер. Массе застогнав від болю, і Вульф заглушив його стогін, потягнувши шнурки навколо його шиї назад і затягнувши так міцно, як тільки дозволяло його пошкоджене плече.
Насолоджуючись звуками відчайдушного лепету, він відчував марні спроби боротися з наростаючою слабкістю. Він бачив, як в очах Массе лускають кровоносні судини, і потягнув ще сильніше, аж доки від зусиль у нього не почали тремтіти руки.
— Вульфе! — закричала Бакстер, яка надто мляво вовтузилася з ключами, оскільки її пальці були вже не такими рухливими. Кімната кружляла.
— Вульфе! Зупинись!
Засліплений гнівом, він її навіть не почув. Вульф дивився на Массе, в очах якого повільно згасало життя. Це вже був не самозахист, а страта.
— Досить!
Почулося різке клацання, і Бакстер підняла пістолет, прицілюючись йому у груди. Вульф недовірливо витріщився на неї, а потім глянув на закривавлене тіло попереду себе так, неначе бачив її вперше.
— Я сказала — досить.
