Розділ 28
П’ятниця, 11 липня, 2014 [7.20]
Бакстер вважала, що могла пошкодити своє «ауді», й це засмучувало її, адже вона завжди була з ним такою обережною і знала, що була відмінним водієм. У неї не було іншого вибору, окрім як припаркуватися відразу ж біля шосе на відкритому просторі, який дивовижним чином перетворився на кам’яну будівлю на діючій стоянці автомобілів лише завдяки встановленню квиткового автомата у віддаленому кутку.
Вона збиралася підготувати Ешлі до переїзду того ж дня пізніше. Згідно з наказами заступника комісара, вони мали дотримуватися простого залучення. Вони з Едмундсом мали забрати її з квартири на непомітному авто та зустрітися із Сіммонсом на околиці міста. Потім Ешлі пересадили б до іншого авто і відвезли на південне узбережжя, де на неї вже чекала Служба захисту громадян на човні. Як і раніше, остаточне місце призначення їм не розголошували.
Бакстер зайшла до коридору на третьому поверсі. Двоє позбавлених сну поліціянтів, які сиділи біля дверей Ешлі, підвелися, щойно почули її наближення. Бакстер витягла посвідчення і представилася.
— Напевно, вам варто зачекати кілька хвилин, — самовдоволено всміхнулася поліціянтка.
Схоже, її напарник був роздратований. Бакстер проігнорувала пораду й голосно постукала у вхідні двері.
— У мене щільний розклад, — сказала вона.
Боковим зором Бакстер помітила, що двоє поліціянтів обмінялися роздратованими поглядами.
— Я ж казала, що не думаю, щоб вони вже прокинулися.
— Вони?
Тієї миті голосно клацнув замок і двері розчинилися. Вульф саме натягував сорочку і завмер, коли побачив у дверях Бакстер.
— Привіт, — сказав він самими лише губами.
Вираз обличчя Бакстер змінився від розгубленого до ображеного і розгніваного. Не кажучи ані слова, вона стиснула кулак, крутнула плечем і всією вагою зробила випад на Вульфа. Він гарно її навчив. Задовільний удар влучив Вульфу в ліве око, і він похитнувся. Двоє поліціянтів здивовано спостерігали за цим, однак жоден із них навіть не спробував втрутитися.
Бакстер підозрювала, що зламала палець, і намагалася заглушити біль. Потім крутнулася на підборах і стрімко пішла коридором униз.
***
— Бакстер! Чи не будеш ти така ласкава зупинитися на хвилинку? — Вульф вийшов за нею з будівлі, далі вулицею і на вибоїсту стоянку. — Ненавиджу користуватися статусом ходячого трупа, але за три дні я можу померти. Будь ласка.
Неохоче, Бакстер таки зупинилася. Вона розвернулася до нього обличчям і нетерпляче схрестила руки.
— Ми не пара, — сказав Вульф, — і ніколи нею не були.
Бакстер закотила очі і розвернулася до авто.
— Ми дещо інше, — відверто сказав він, — дещо заплутаніше, несамовитіше, особливе і незрозуміле. Але ми не пара. Ти не можеш злитися на мене за це.
— Ти просто продовжуватимеш стрибати від радощів, роблячи все, що заманеться, як і завжди.
— Буду, — і це моє право. Я не вмію бути в парі. Андреа підтвердить.
Бакстер знову захотілося піти, але Вульф обережно взяв її за руку.
— Не торкайся мене! — закричала вона, і він відпустив.
— Послухай, мені просто потрібно, щоб ти знала… — Вульфу забракло слів, — …що б я не зробив…. Я ніколи не хотів образити тебе.
Бакстер опустила руки і якийсь час просто дивилася на нього.
— Викручуйся сам, Вульфе, — сказала вона й попрямувала назад до будинку Ешлі.
Вульф, здавалося, образився, проте навіть не намагався переслідувати її.
— Бакстер! — вигукнув він до неї. — Захисти маленьке дівча!
Вона продовжувала йти.
— Якщо він не зможе дістатися до Ешлі, то прийде за нею!
Бакстер звернула на шосе і зникла з очей, навіть не глянувши на нього.
***
Після не здійсненої наради вчора, Ваніта перепризначила перегляд справи на 9.30 наступного дня. Бакстер квапливо зайшла до офіса, маючи лише дві хвилини. Через Вульфа її холодна зустріч з Ешлі значно затягнулася, а потім, намагаючись повернутися до міста, вона потрапила у великий затор.
Едмундс підійшов до неї ще до того, як вона навіть не встигла покласти сумку на стіл. Він виглядав утомленим і незвично неохайним.
— Мені потрібно поговорити з тобою, — вимогливо сказав він.
— Не зараз. У мене вже й без того паскудний ранок.
— Гадаю, я дещо знайшов, але не до кінця розумію, що саме.
Бакстер бачила, як із конференц-зали за ними спостерігає Ваніта.
— Тоді поділися цим із усіма. Ходімо.
Вона спробувала його обійти.
— У цьому якраз і проблема. Мені дійсно потрібно спочатку обговорити це з тобою.
— Господи, Едмундсе! Потім! — випалила вона.
Бакстер швидко зайшла до конференц-зали і вибачилася за запізнення. Роздратований Едмундс зайшов за нею до кімнати, де дошка з інформацією тепер виглядала вражаюче завершеною.
1. (ГОЛОВА) Наґіб Халід. «Палій»
2. (ТУЛУБ)? Маделін Оєрс — (адвокат Халіда)
3. (ЛІВА РУКА) платиновий перстень, юридична фірма? — Майкл Ґейбл-Коллінс — чому? говорив з ЕЛ
4. (ПРАВА РУКА) лак для нігтів? — Мішель Ґейлі — (наглядачка Халіда)
5. (ЛІВА НОГА) —? Рональд Еверет — присяжний — зливав інформацію ДҐ
6. (ПРАВА НОГА) детектив Бенджамін Чемберс — чому?
А — Реймонд Тернбл (мер)
Б — Віджай Рана/Халід (брат/бухгалтер) не був присутній на суді, заплатив ЕЛ
В — Джаред Гарланд (журналіст) купив інформацію в РЕ
Г — Ендрю Форд (охоронець/п’яниця/колька в дупі) — охоронець лави підсудних
Ґ — Ешлі Локлен (офіціантка) чи (дев’ятирічна дівчинка) дала неправдиві свідчення
Д — Вульф
Нарада почалася з того, що заступник комісара повторила план передачі Ешлі Локлен Службі захисту громадян пізніше того дня. Коли Бакстер помітила додаткові коментарі, нашкрябані на дошці, Фінлі переповів їм про свою розмову із Самантою Бойд і про те, як Рональд Еверет продавав інформацію Джареду Ґарланду.
Він підняв добірку статей, написаних Ґарландом у той час, у яких він незмінно критикував і Вульфа, і міську поліцію Лондона, і неофашиста, нетерпимого до мусульман присяжного.
Едмундс майже не слухав. Окрім кількох годин мимовільного сну, до якого його час від часу спонукав перевтомлений у темних архівах організм, котрий фактично був на ногах уже чотири дні. Він починав страждати від побічних ефектів своєї одержимості. Едмундс міг зосередитися на чомусь заледве більше кількох секунд і постійно втрачав час: п’ять хвилин тут, десять там, марно витріщаючись у простір. Він зрозумів, що його ліве око злегка посіпується, і страждав від кількох болісних виразок у роті, як це завжди бувало, коли він перевтомлювався.
Едмундс завершив своє завдання, переглянувши кожну коробку з речовими доказами, яку Вульф виписував упродовж років, і серед інших рутинних розслідувань знайшов дещо значно тривожніше. За період 2012—2013 років Вульф переглядав сім архівних файлів, які дуже нагадували виняткові методи їхнього вбивці. В одному з розтинів згадувалася навіть трифлатна кислота, яка спричинила «жахливі внутрішні пошкодження».
Було зрозуміло, що Вульф полював на серійного вбивцю, однак жодна відкрита справа не пов’язувала ці вбивства, а також до коробок не додали жодного документа стосовно подальшого розслідування. Вульф полював на цього невідомого вбивцю таємно, але чому?
Едмундс помітив, що сумнівний період стосувався часу якраз після відновлення Вульфа на роботі. Можливо, проігнорувавши усі протоколи та процедури, він хотів самотужки впіймати вбивцю, щоб довести після всіх суперечок та заяв, що відновив свою репутацію. Можливо, він навіть хотів це довести самому собі.
Однак це все одно не пояснювало, чому він не поділився такою безцінною інформацією з ними, щойно почалися вбивства, пов’язані з «Лялькою». Неможливо, щоб Вульф не впізнав виняткового почерку вбивці.
Едмундсу неодмінно треба було все обговорити з Бакстер.
— Ми ані на крок не наблизилися до встановлення того, хто бажав смерті всім цим людям, — розчаровано сказала Ваніта. — Ніхто з родичів жертв Халіда не потребував нагляду.
Сіммонс передав Едмундсу стосик статей, написаних Ґарландом, і він почав переглядати їх.
— Хай там як, а Чемберс усе одно ніяк не був пов’язаний із Халідом, — сказала Бакстер.
Тепер вона могла згадувати ім’я свого друга без злості чи суму.
Одна зі статей Ґарланда привернула увагу Едмундса. Ґарланд брав інтерв’ю в мера Тернбла, і стаття була такою ж убивчою та наклепницькою, як це вміють писати тільки газети конфіденційно без заяви в суді. Мер був надто зайнятий, просуваючи свої стратегії, і відкрито закликав «зробити Наґіба Халіда жертвою», щоб допомогти йому втілити у життя «Політику з питань поліції та злочинності». Ґарланд зумисне ставив навідні запитання, які заохочували несамовитий напад мера на осоромленого детектива міської поліції Лондона.
— Виглядає, наче перелік «фанатів» Натана, — зауважив Фінлі. — Якби, звісно, у ньому не було його.
— Сказав би ще Фаустівський, — посміхнувся Сіммонс.
Фінлі захихотів.
Едмундс повільно опустив статтю, яку читав, і повернувся до Фінлі. Десь у його втомленій свідомості починала зароджуватися неясна думка. Він знову глянув на статтю на колінах, а потім на дошку в центрі кімнати.
Раптом, усе стало на свої місця.
Нарешті все прояснилося.
— Це Вульф! — випалив він, опускаючи статті на підлогу та наполегливо притискаючи руки до потилиці, силуючись упорядкувати розкидані думки.
— Я пожартував, — ніяково сказав Фінлі.
Інші обмінялися задумливими поглядами, коли Едмундс почав бурмотіти імена собі під ніс. Він сповз зі свого сидіння і засміявся.
— Ми були такими сліпими, — сказав він.
Він почав ходити туди-сюди.
— Весь цей час я помилявся. Халід ніколи не був ключем, ним постійно був Вульф!
— Про що в біса ти торочиш, Едмундсе? — запитала Бакстер.
Фінлі змінився в обличчі і похитав головою на її уточнення.
Едмундс зірвав із дошки завершений перелік жертв і впустив його на підлогу.
— Гей! — закричав Сіммонс, але Ваніта жестом дозволила Едмундсу продовжувати.
Він захоплено почав писати.
1. Палій — одержимість Вульфа — вже раз намагався вбити
2. Адвокат — дискредитувала докази Вульфа — витягла Халіда
3. Керівник юридичної фірми — знав, що свідчення неправдиві
4. Наглядачка — недосвідчена — дозволила Халіду вбити знову
5. Присяжний — зливав інформацію Ґарланду
6. Чемберс —
7. Мер — безсоромно використовував Вульфа до і після того, як Халід убив останню жертву
8. Брат Халіда — заплатив Локлен за неправдиві свідчення
9. Журналіст — друкував про Вульфа брехню, використовував інформацію, щоби вплинути на громадськість/присяжних
10. Охоронець — врятував життя Халіда, зламав Вульфу зап’ясток
11. Свідок — збрехала про гроші, суперечила свідченням Вульфа
12. Вульф — обман
— Це ж абсурд, правда? — сказала Бакстер.
Вона шукала підтримки серед своїх колег.
— Я хотіла сказати, що жоден із вас насправді не купиться на це лайно?
— Чемберс? — запитав він у неї. — Чого бракує?
— Здається дуже зручним, що Вульф учора відлупцював тебе, а тепер, неначе грім серед ясного неба, ти починаєш звинувачувати його у… Я навіть не знаю в чому саме, — відповіла вона.
— Чемберс? — повторив Едмундс.
— Немає зв’язку, — з викликом сказала вона.
— Який зв’язок? — Едмундс закричав на неї, вразивши цим усіх присутніх.
— Я вже сказала тобі, ніякого.
Фінлі прочистив горло й розвернуся до неї. Бакстер насупилася на нього.
— Не вірю жодному слову з цього, мила, але нам потрібно знати, щоб розставити все на свої місця, — сказав він.
Бакстер відмовлялася говорити.
— Натан завжди вважав, що це Бен надіслав листа, — сказав Фінлі.
— Якого листа?
— Отого до відділу професійних стандартів, — продовжив Фінлі, — в якому йшлося про його одержимість та неврівноваженість, а ще була порада про його відсторонення.
Фінлі глянув на Бакстер, однак вона навіть не дивилася на нього.
— Коли того листа зачитали в суді, це стало останнім гвіздком у труні, — згадав Сіммонс, виглядаючи надзвичайно стурбованим.
Едмундс дещо згадав і вже листав свій записник. Він почав переповідати.
— 28 червня — охороняв вхід до кімнати для допитів. Підслухав обговорення між мером Тернблом та детективом Вульфом: «— Я розумію. Ви всі просто виконували свою роботу: преса, адвокати, герой, який розтрощив мій зап’ясток і відтягнув від Халіда».
— Це Вульф так сказав? — стурбовано запитав Сіммонс.
— Слово в слово, — сказав Едмундс. — Він назвав трьох із наших жертв перед тим, як ми навіть почали їх шукати.
— Цього недостатньо, — сказала Ваніта.
Едмундс вийшов із конференц-зали та повернувся з першою з архівних коробок з речовими доказами. Він передав кожному колезі потрібні документи, що стосувалися справи, включно з викривальним аркушем на кришці.
— Ви всі пам’ятаєте, як Вульф відреагував на моє відкриття вчора? — запитав Едмундс. — Що ж, у мене ще шість коробок під моїм столом… нашим столом.
— Це все пояснює, — сказала Бакстер. — Очевидно, Вульф налякав убивцю і тепер він себе захищає.
— Я думав про це, але хіба Вульф розповідав хоч щось із цього будь-кому в цій кімнаті? — запитав Едмундс у присутніх.
Ніхто не відповів.
— Я вважаю, що Вульф хотів помсти, справедливості, називайте це як хочете, задля Анабель Адамс, задля її родини, задля самого себе, — почав Едмундс, усе ще складаючи це докупи, навіть коли говорив. — Він відчував, що ані продажність, ані бездіяльність чи опортунізм не будуть спокутувані, поки він проводив час у психіатричній лікарні, а ще одна молода дівчина лежала мертва.
Згодом, після його відновлення, він почав активно шукати нерозкриті вбивства. Зрештою, нерозкриті вбивства свідчать про вбивцю, якого не впіймали. Він тримав своє розслідування у таємниці, знайшов ці сім старих справ та розкрив особистість убивці. Але замість того, щоб заарештувати його, він використав його, щоб покарати кожного, кого вважав вартим цього.
Винахідливим кроком було додати власне прізвище до списку, повернувши все навколо нього. Вульф знав, що ніхто не запідозрить його, поки його власне життя під загрозою. Я мав на увазі, подумайте про це: якби прізвища Вульфа у списку не було, ми б почали підозрювати його ще від початку.
У кімнаті було тихо, всі обмірковували теорію Едмундса і читали документи, що були перед ними. У скляні двері хтось постукав.
— Не зараз! — усі п’ятеро заволали в унісон на тиху жінку, яка квапливо втекла до свого столу.
— Якщо Вульф встановив особу вбивці, — сказав Сіммонс, ігноруючи погляд Бакстер, — це означає, що відповідь десь усередині цих сімох коробок.
— Мабуть, — кивнув Едмундс.
— Нам слід визнати, що впродовж усього цього часу Вульф постачав убивці інформацію, — сказала Ваніта.
— Це точно чимало пояснило б, — сказав Едмундс. — Мене вже давно непокоїло те, що ми могли втрачати інформацію.
Едмундс глянув на Бакстер задля підтвердження своїх слів. але вона зумисне ігнорувала його. Ваніта зітхнула.
— Тоді ми маємо гарну можливість врятувати Ешлі Локлен, — сказала вона, — оскільки Вульф не буде брати в цьому участі.
Фінлі та Бакстер перезирнулися.
— Я чогось не знаю? — запитала Ваніта.
— Вульф був із нею цього ранку, — байдуже сказала Бакстер. — Складалося враження, наче він провів там ніч.
— Чи є хоч якесь правило, яке не порушив цей чоловік?! — вигукнула Ваніта, звинувачувально глянувши на Сіммонса. — Нам потрібно повідомити місіс Локлен про ситуацію. Детективе Едмундсе, якщо припустити, що ви маєте рацію, ви вірите, що вбивця знає, що за всім стоїть Вульф?
— Важко відповісти.
— Спробуйте.
— Я можу лише припускати.
— Тоді припустіть.
— Ні. Вульф точно вважає себе значно розумнішим за усіх нас, включно із вбивцею. Я не бачу, щоб він хотів залишити хоч якийсь слід. Я також зараз не вірю, що вбивця з власної волі дозволить одній із його жертв вижити, пообіцявши світу вбивство. Це його гордість. Він соромитиметься провалу.
— Що означає, що Вульф мав намір убити його першим, — сказала Ваніта.
Бакстер кинула стос паперів у вже й без того розбиту скляну стіну та встала.
— Це абсолютна маячня! Це ми говоримо тут про Вульфа! — вона розвернулася до Фінлі. — Твого друга, пам’ятаєш?
— Поглянь на факти, Емілі, — хворобливо відповів він.
Бакстер розвернулася до Едмундса.
— Ти торочив про крота в команді вже давно, і ця зручна маленька історія просто випадково так ідеально тобі підійшла, хіба не так? Якщо хтось і думає, що він розумніший за всіх інших, то це ти! — вона благально глянула на колег. — Вульфа підставили.
— Може й так, — заспокійливо сказав Сіммонс, — але так чи інакше нам потрібно привезти його.
— Згодна, — сказала Ваніта, піднімаючи слухавку телефону в конференц-залі. — Це заступник комісара Ваніта. Мені потрібно, щоб озброєна група швидкого реагування навідалася додому до детектива Вульфа зараз же.
Бакстер не вірячи власним очам похитала головою. Вона витягла з кишені мобільний. Фінлі спостерігав за нею.
— Емілі, — наполегливо сказав він, і Бакстер неохоче відклала його.
— Майте на увазі, підозрюваний може бути небезпечним, — продовжувала Ваніта по телефону. Правильно: підозрюваний… підтверджую.
… даю повноваження на арешт детектива Вульфа.
