РОЗДIЛ I

Ось вже понад три столiття масонська легенда зачаровує та лякає, служить пiдставою для сенсацiйних i нерiдко безглуздих викривань «таємних властелинiв свiту» або для злих глузувань над малозрозумiлими середньовiчними ритуалами.

Масонiв вiдлучали вiд католицької церкви та проклинали як «дияволопоклонникiв», шельмували як «зрадникiв Батькiвщини» i «сектантiв», «сатанiстiв» i «сiонiстiв», «космополiтiв» i «шарлатанiв», знищували у сталiнських i гiтлерiвських концтаборах (масонство заборонялося тоталiтарними режимами Гiтлера, Сталiна, Мао, Муссолiнi, ФрАнко, Хорти, Антонеску. За указами цих диктаторiв загинуло близько 80 тис. масонiв).

«Mason» з англiйської та французької перекладається як «каменяр-будiвельник», а з приставкою «Franc» — «вiльний каменяр» або «вiльний будiвельник». Що ж столiттями будують масони та чи побудували вони нарештi щось?

Масони стверджують, що їх основним завданням є будiвництво Храму (будiвництво Храму в душi кожної людини), будiвництво нового суспiльства та виховання нової людини без забобонiв i егоїзму.

Тому масонськi ритуальнi засiдання в орденському Храмi називаються «роботами» — роботами з удосконалення себе i навколишнього середовища з езотеричною та практичною складовими, що порiвнюється ними з роботами каменяра з обтесування грубого каменю. На масонських роботах здiйснювався ритуал, приймалися в орден новi брати («профанам давалося Свiтло»), брати зводилися на вищий ступiнь (градус).

На роботах вирiшувались як важливi свiтогляднi питання, так i нагальнi питання ордену, питання благодiйностi та пропаганди масонських iдей, «кувалася» структура i дисциплiна кожної конкретної ложi.

Масонство виробило декiлька десяткiв ритуальних систем: англiйську, шотландську, шведську, французьку. Iнодi системи називалися на честь головного органiзатора й iнiцiатора. Вiдомi системи Фесслера, Сен-Мартена, Циннендорфа, Шредера, Мелiссiно та iн. Врештi-решт, найменування системи означало мету та характер робiт: системи «духовного лицарства» — Лопухiна; «iлюмiнатiв» — Вайсгаупта, «розенкрейцерiв»…

Масонська ложа (вiд англ. lodge — примiщення, кiмната для зборiв) вважається основним осередком ордену. Ложа — не тiльки общинний Храм, в якому збираються брати для своїх робiт, а, головне, сама група масонських братiв (зазвичай не менше семи братiв утворюють ложу; при цьому членiв однiєї ложi може бути до 300). Ложа символiчно зображується масонами у виглядi прямокутника, що вiдповiдає позначенню всесвiту у Птолемея. Кожнiй ложi надавалось iм'я на честь шанованих масонських символiв, мiфiчних божеств, особливо шанованих масонами персон.

Ложею обов'язково керує Достойний Майстер (Д. М.) або Венерабль (Майстер Стiльця, як його називали у XVIII — на початку XIX ст.). Крiсло — «трон» Достойного Майстра знаходиться «на Сходi» ложi, мiж основними святинями масонства (осяйною Дельтою та Бiблiєю). Помiчника Достойного Майстра — Майстра Стiльця називали Намiсним Майстром (Н. М.) (у ХХ ст. такої посади немає). Достойний Майстер i Скарбник обираються на один рiк усiма братами ложi шляхом таємного голосування, iншi керiвники ложi — «офiцери» — призначаються Достойним Майстром з масонiв ложi третього та вище градусiв на один рiк робiт. Поряд з Достойним Майстром — «на Сходi» — знаходяться офiцери ложi: Ритор, Секретар, Староста, Експерт.

У масонських роботах Достойному Майстру допомагали i допомагають масонськi офiцери (посадовий склад ложi) — члени ложi, якi виконують певнi обов'язки як пiд час зборiв, так i поза ними. В символiчнiй ложi перших трьох ступенiв iснують такi офiцерськi посади (крiм Д. М.): Речник або Вiтiя — «совiсть ложi», який наглядає за виконанням традицiй i регламентом; Перший i Другий Наглядачi (сюрвельани) — свого роду, символiчнi права та лiва рука Достойного Майстра, якi разом iз ним керують роботами ложi; Секретар або Хранитель печатки, який веде документацiю ложi; Скарбник, який збирає внески та вiдповiдає за фiнанси; Обрядоначальник або Майстер Обряду — керiвник усiєї обрядової сторони масонських робiт; Експерт — помiчник Обрядоначальника, знавець церемонiй; Дародавець або Староста — офiцер, який збирає пожертвування та надає матерiальну допомогу братам; Охоронець — офiцер, який охороняє вхiд у ложу пiд час її робiт.

За наявностi багатьох лож на однiй нацiональнiй територiї вони об'єднуються у Велику Ложу, яка, у свою чергу, видiляє для управлiння ними бiльш вузький за складом Капiтул або Директорiю. Голова нацiонального Союзу масонських лож називається Великим Майстром. Сам устрiй Великих Лож може бути iєрархiчним (шотландське масонство) або представницьким, виборним (масонство iоанiвське).

У Великiй Ложi офiцерськi посади залишаються тими самими, що i в простiй ложi, але з визначенням «Великий», наприклад, Великий Перший Наглядач тощо. В структурах великих лож iснують ще й додатковi офiцерськi посади: Заступник Великого Майстра, два Помiчника Великого Майстра, Великий Iнспектор, Заступник Великого Секретаря, Великий Архiварiус, Великий Прапороносець. У ложах вищих ступенiв (починаючи з 4-го) офiцерськi посади носять iншi назви, пов'язанi з мiфологiєю та iсторiєю вiдповiдних ступенiв.

У ложах XVIII — поч. XIX ст. були ще й iншi офiцери: Шпитальник (виконував обов'язки з пiклування за хворими братами), Декоратор (покрiвельник) — органiзовував оздоблення ложi, два Стюарда або Агапмейстера — органiзовували ритуальне застiлля масонiв — «агапу», i двоє вартових (охоронцiв) — Зовнiшнiй i Внутрiшнiй Вартовi (Охоронцi) — охорона ложi.

Масонськi Градуси — рiвнi посвяти в таємницi масонства. Першi три градуси — ступенi англiйсько-шотландського масонства — градус учня, пiдмайстра (товариша) i майстра. Їх називають символiчними або iоанiвськими (на честь св. Iоана Хрестителя). Цi основнi для масонського Ордену ступенi є загальними для всiх лож i всiх масонських орденiв. Iоанiвське масонство мало певний колiр: золота та небесної лазурi (Блакитне (синє) масонство). Альберт Пайк, Великий Командор однiєї юрисдикцiї масонства шотландського обряду США, писав: «Блакитнi або синi ступенi масонства є «тiльки зовнiшнiм двором або передпокоєм Храму». Частину символiв показують там втаємниченому, але його умисно, неправильними поясненнями, примушують помилятися. Немає намiру дати йому зрозумiти їх. Iстинне пояснення їх зберiгається для адептiв, князiв масонства».

Ложi Удосконалення — масонськi ступенi з 4-го до 14-го — утворюють Червоне масонство, що є перехiдним до наступного, найвищого ступеня масонства — лицарського. В ступенi з 4-го до 18-го масони зводяться капiтулом, у ступiнь з 19-го до 30-го — Ареопагом.

15-18 градуси — капiтулярнi ступенi. Найважливiшим є 18-й розенкрейцерський ступiнь. У лицарських ступенях втаємничених готували до боротьби iз злом свiту в рiзноманiтних його виявах. У ступенi Хреста i Троянди брата-масона наставляли Кабалi.

Чорним масонством є ступенi з 19-го до 29-го. Бiле масонство — адмiнiстративнi ступенi з 30-го до 33-го. Цим ступеням належить реальна влада в орденi. 33-й ступiнь (градус) присвоюється лише Верховною Радою, виконавчим органом усiх iнститутiв Шотландського Статуту (Ритуальнi поради щодо зведення у ступiнь 31-й, 32-й, 33-й називаються вiдповiдно Верховний Суд, Верховна Консисторiя i Верховна Рада). 33-й градус надається членам Консисторiї за гiдний внесок у справу франкмасонства. Про посвячення у цей градус не можна просити, його не можна вимагати; кандидатiв, якi вiдповiдають вимогам, обирає Намiсний Верховний Великий Командор (голова масонерiї). Блакитне масонство обмежується першими трьома градусами. За цiєю системою працювали росiйськi «Єлагiнськi ложi». Найрозвинутiшою була система вищих градусiв (4-33) у Древньому i прийнятому шотландському обрядi. У Росiї вiн був вiдомий як шведська система.

Найвищi градуси Древнього та Прийнятого Шотландського Статуту масонства:

Ложi удосконалення: невисловлюванi градуси — червоне масонство; 4° — Таємний Майстер; 5° — Досконалий Майстер; 6° — Довiрений Секретар; 7° — Охоронець i Суддя; 8° — Наглядач за будiвництвом (Iнтендант будiвель); 9° — Славний Обранець дев'яти; 10° — Славний Обранець п'ятнадцяти; 11° — Найвищий Обраний Лицар (Верховний Майстер-обранець); 12° — Великий Майстер-архiтектор; 13° — Лицар Королiвської Арки (Майстер дев'ятого склепiння); 14° — Великий Обраний Королiвської Арки (Досконалий i Верховний Майстер-каменяр).

Капiтул троянди i хреста: iсторичнi та фiлософськi градуси: 15° — Лицар Сходу або меча; 16° — Князь Єрусалимський; 17° — Лицар Сходу i Заходу; 18° — Лицар або Князь-розенкрейцер.

Величний ареопаг кадошiв: традицiйнi та лицарськi градуси — чорне масонство: 19° — Великий Понтифiк (жрець); 20° — Майстер «AD VITAM» (Пожиттєвий Майстер, Великий Майстер усiх лож); 21° — Ноахiт або Пруський Лицар (Патрiарх Ноєвого ковчега); 22° — Князь Ливанський (Лицар Королiвської Арки); 23° — Начальник Дарохранитель (Лицар Скiнiї); 24° — Князь Скiнiї; 25° — Лицар мiдного Змiя; 26° — Князь мерсi (Князь милосердя); 27° — Лицар Великий Командор храму; 28° — Лицар Сонця; 29° — Великий шотландський Лицар (Лицар Святого Андрiя).

Адмiнiстративнi Тамплiєрськi градуси — бiле масонство: Ареопаг: 30° — Лицар Кадош (Великий Обранець). Трибунал: 31° — Великий Командор-iнспектор (iнквiзитор-командор). Консисторiя: 32° — Лицар Королiвської Таємницi (Верховний Князь Королiвської Таємницi); 33° — Суверенний Великий (Верховний) Генеральний iнспектор (Почесний градус).

Верховна Рада — вищий керiвний орган структур Шотландського Статуту; територiя юрисдикцiї органiв Шотландського Статуту збiгається з територiєю країни.

Древнiй i Прийнятий Шотландський Статут — iєрархiчна система масонських органiзацiй, яка є «надбудовою» над символiчним масонством. Шотландський Статут не може розглядатись як органiзацiя, що керує символiчним масонством. Вiн не визнається офiцiйно масонством 1–3 ступенiв. Великi Ложi, що керують 1–3 ступенями, абсолютно незалежнi вiд органiзацiй Шотландського Статуту i не визнають бiльш високого ступеня, нiж ступiнь Майстра-Каменяра (3°). Бути членом органiзацiї Шотландського Статуту можна лише майстру — Вiльному Каменярю, який залишається активним членом символiчної ложi.

«Прабатькiвщину» масонiв iсторики шукають в Єгиптi часiв фараонiв, у Палестинi часiв Соломона, який доручив архiтектору Хiраму керувати спорудженням Храму в Єрусалимi. Хiрам роздiлив будiвельникiв Храму на три класи; а для того, щоб вони могли пiзнавати один одного, були визначенi таємнi слова та знаки. Звiдси, на думку масонiв, iде встановлення ступенiв масонства й особливої символiчної мови «братiв».

Масонську структуру намагаються вiднайти у братствах пiфагорiйцiв, у жрецькiй структурi Халдеї, в Олександрiї Єгипетськiй часiв фiлософа Ормуса, в Єгиптi IХ ст. нашої ери в чернечому братствi Пахома, в таємному знаннi манихеїв, богомилiв, катарiв…

Масонський лiдер I. Шварц заявляв, що масони ведуть свiй родовiд вiд секти єсеїв, що трансформувалася у «…славетний орден розенкрейцерiв, якi отримали й «iскру свiтла» разом iз доброчеснiстю своїх предкiв».

Ще у 925 р. Великим Майстром гiльдiї англiйських будiвельникiв було обрано короля Едуїна. Але чи була ця гiльдiя масонською? Iнодi масонство зводять до Х ст., коли в Англiї вже iснувала Велика Ложа будiвельникiв, або до 1118 р., коли, за благословiнням Папи Римського, в Єрусалимi був створений орден лицарiв-тамплiєрiв i цьому ордену подарували замок, що стояв на мiсцi зруйнованого Храму Соломона.

Дослiдження масонського символiзму i ритуалу сучасних масонiв дозволяє зробити висновок, що сучасне масонство ввiбрало в себе iдеологiчнi постулати й елементи обрядностi середньовiчних християнських духовно-лицарських орденiв i середньовiчних братств будiвельникiв. Про вплив лицарських орденiв на масонство свiдчить назва одного iз звань — Лицар-тамплiєр (Лицар Сходу i Заходу, Лицар Сходу, Лицар Троянди i Хреста, Лицар «Царственого» склепiння, Лицар мiдного Змiя, Великий Командор Храму, Князь Єрусалиму); в обрядах i ритуалах масонiв часто згадується Свята Земля, Єрусалимський Храм, а саме «Стражниками (Охоронцями) Єрусалимського Храму» називали себе лицарi-тамплiєри.

Для масона «Схiд» звучить як пароль. Для масонського символiзму «Схiд» є найважливiшим мiстичним поняттям. Масони вважають, що мудрiсть подiбна до свiтла, а свiтло, як i сонце, народжується на сходi; схiд — «край обрання; саме iз сходу в країни Європи прийшла масонська iдея, iз сходу «вливалася вища мудрiсть»… I цю мудрiсть, можливо, принесли на Захiд лицарi-тамплiєри. «Вiчний Схiд» — синонiм масонського раю, в якому перебувають померлi масони. На «Сходi» масонської ложi знаходиться масонський вiвтар з розкритою Бiблiєю. «Схiдний стiлець» (мiсце на сходi масонського храму) — мiсце Достойного Майстра ложi (керiвника масонського товариства).

Масони вважають, що «Свiтло духовне» приходить зi сходу i є породженням вiри та мудростi; «Схiд» — священний напрямок, де народжується живильне Свiтло, новий день, встає сонце. «Схiд» для масонiв ще й сакральний простiр їх мiстерiй — саме на сходi вiдбувається будiвництво Храму Господня i мiстерiя Майстра Хiрама. Багато масонських ритуалiв свiдчать про «схiдне корiння» i пiдштовхують до пошукiв їх зв'язку з перiодом будiвникiв Храму. Вважається, що на сходi лицарi-тамплiєри отримали таємну духовну мудрiсть для того, щоб «вилити нове вино в старi мiхи» Європи. Згадаємо, що на схiд зверненi вiвтарi всiх християнських церков.

Будь-яка масонська ложа символiчно розташована «на сходi мiста…», але оголошення ложi «на сходi Москви», «на сходi Парижу» не означає схiдну частину мiста, а лише вказує на джерело свiтла, мудростi, обраностi та близькостi до Бога. «Великий Схiд» — так називаються найчисленнiшi об'єднання масонiв Францiї, Iталiї, Бельгiї, Туреччини… Одна з найвпливовiших масонських органiзацiй у Росiйськiй iмперiї у 1912–1918 рр. також називалася «Великий Схiд народiв Росiї«.

Масонська дуалiстична символiка побудована на боротьбi свiтла та темряви. Масонськi збори починаються з запалювання свiчок. Пiд час прийому до масонства особливе значення надається дуалiзму свiтла та темряви. «Вiн хоче свiтла!» — так говорять масони про новенького, який має намiр вступити до ложi, але ще перебуває «у мороцi забобонiв i невiгластва». Кожен масон вважає себе «сином Сонця» — носiєм свiтла, яке може розiгнати пiтьму ворожнечi, зневiри, брехнi, що панують у суспiльствi. Масонство мало на метi утвердження принципiв моралi, однаково прийнятної для всiх народiв у всiх умовах, i разом iз тим широкої терпимостi в соцiальнiй, полiтичнiй, фiлософськiй i релiгiйнiй сферах.

Цiкаво, що цi таємничi «нетутешнi» лицарi-тамплiєри (пiзнiше звинуваченi в поклонiннi сатанi та у використаннi шкiдливої чорної магiї, проклятi Папою, а у 2007 р. неочiкувано виправданi католицькою церквою) мали вiдношення i до України. У ХII ст. угорський король, володiння якого сягали до Карпат, дозволив тамплiєрам створити свiй форпост поблизу Ужгороду, де тамплiєрами був побудований кам'яний Середнянський замок. Близько 150 рокiв тамплiєри були господарями цього замку та його округи. У ХIII ст. мiсцевi тамплiєри воювали проти татарських орд, а також часом ставали союзниками татаро-монголiв. Навiть один iз татарських воєначальникiв — хан Урдюй фiксувався як член ордену тамплiєрiв.

Тамплiєри Середнянського замку брали участь у П'ятому Хрестовому походi як окремий загiн у вiйську короля Угорщини Андрiя II. У 1217 р. цей загiн тамплiєрiв досяг Палестини, де, очевидно, з'єднався з основною масою мiсцевих тамплiєрiв. У 1245 р. тамплiєри Середнянського замку («соломоничi», як їх називали лiтописцi) допомагали угорському королю в боротьбi за Галицький княжий престол. Але угорськi вiйська (у складi яких воювали i тамплiєри) i князь Ростислав Михайлович (з чернiгiвських Рюриковичiв, чоловiк доньки угорського короля Бели) — властитель Мукачiвського замку — були розбитi пiд мiстом Ярославом вiйськом Данила Романовича Галицького.

У 1315–1317 рр. в Угорщинi загострилася боротьба за королiвський престол мiж Карлом-Робертом Анжуйським, галицько-волинськими князями Левом II та Андрiєм i тамплiєрами вiйська Петра Петруня. Карл-Роберт Анжуйський перемiг у цiй боротьбi i тамплiєри були змушенi пiти в Прикарпаття, отримавши вiд Лева II замок Мачк.

У 1323 р. тамплiєри брали участь у битвi мiж галицько-волинськими князями i татарами на боцi князiв Лева II й Андрiя. Разом iз тим академiк С. Єфремов стверджував, що масонство походило з лицарської традицiї та лицарського етосу, якi не були розвиненi у схiдно-слов'янському свiтi.

За бiльш поширеною легендою, пiд час переслiдувань тамплiєрiв у материковiй Захiднiй Європi у 1313 р. тамплiєрський флот перевiз священнi книги, скарби i лiдерiв ордену тамплiєрiв у Шотландiю, звiдки ще наприкiнцi XIV ст. масонство почало поширюватися в Англiю i далi… Разом iз тим iснує припущення, що пiсля розгрому ордену тамплiєрiв частина лицарiв втекла на Схiд (землi Угорського королiвства, Польського королiвства, Великого князiвства Литовського) i в гiрський Крим (князiвство Мангуп, генуезькi мiста-колонiї).

Одеський iсторик А. Красножон зробив спробу розгадати таємничi знаки Бiлгород-Днiстровської фортецi, яка була побудована на початку XV ст. (тодi Бiлгород-Монтекастро був великим торговим центром i портом з населенням близько 20 тис.). На великiй прямокутнiй баштi фортецi, фронтальна стiна якої виходить до Днiстровського лиману, iсторика зацiкавила величезна геометрична фiгура у виглядi трикутника, викладена з десяти гранiтних ядер дiаметром вiд 30 до 40 см, наполовину вмонтованих у стiну (складається з чотирьох «горизонтiв» ядер за схемою: 1 + 2 + 3 + 4 = 10). Iсторик доводить, що це тетрактiс-символ унiверсальних сил i процесiв, якi мають мiсце у Всесвiтi… i у той самий час — масонський i тамплiєрський символ. Круглий камiнь (кам'яна напiвсфера, ядро) — знак довершеностi, символ сили концентрацiї й єдностi. Тетрактiс («священна дельта», «священна пiрамiда») символiзує наочну форму цiлiсностi Всесвiту, що рухається вiд своєї єдностi до множинностi матерiального свiту.

Наприкiнцi XIII ст. в Англiї, Нiмеччинi, Австрiї, Францiї, Щвейцарiї з'явилися гiльдiї каменярiв (будiвельникiв), якi називалися «ложами», мали власний суд, статут i благодiйну касу, пiдтримували тiснi контакти, а у 1376 р. зафiксовано перше згадування «фрiмейсон» (вiльний каменяр). Але, ймовiрнiше за все, це ще не були справжнi масонськi органiзацiї (в сучасному розумiннi слова). Масони оформлюються в орден тiльки тодi, коли гiльдiї будiвельникiв, прийнявши лицарську символiку й iєрархiю, поповнилися вченими-iнтелiгентами та можновладцями.

Масони стали будiвельниками нових соцiальних вiдносин, саме вони прорвали станову блокаду в Захiднiй Європi, об'єднавши рiзнi стани, домоглися вiд свiтської влади визнання невiд'ємним права людини на участь у суспiльному життi за межами своєї корпорацiї.

На Галичину (яка перебувала пiд владою Польщi) наприкiнцi XV ст. поширився вплив ордену Розенкрейцерiв (можливими розенкрейцерами були М. Рей, Павло «Римлянин», С. Кльонович). В українських землях сформувалися братства православних мирян, якi нагадували за цiлями, влаштуванням i ритуалом свiтськi ордени. Тому деякi дослiдники вбачають прообраз масонських братств в українських братствах.

Iсторично доведеною батькiвщиною сучасного масонства можна вважати Шотландiю й Англiю. В 70-80-тi роки XVI ст. масонство утвердилося в Шотландiї, звiдки масонська орденська структура стала поширюватися в Англiю, Францiю, Iрландiю… Шотландiя мала, можливо, бiльш давнi масонськi традицiї. Старiйшi ложi (такi, як «Мерiс чепел лодж» в Единбурзi) виникли ще до появи «абстрактного» масонства.

Можливо, iсторiя масонського ордену в Англiї почалася з будiвництва грандiозного Собору Святого Павла в Лондонi (початок робiт у 1675 р.). Це будiвництво об'єднало однiєю метою багато громадських груп i соцiальних верств, що i стало основою корпорацiї будiвельникiв за участi аристократiї, вчених i представникiв буржуазiї. Вiльнi вiд безпосереднiх будiвельних робiт члени ордену стали розмiрковувати над унiверсальними принципами будiвництва й аналогiями будiвництву в навколишньому свiтi. Масони стали зводити такий собi «Храм гуманностi», при цьому «камiнням» їм служили члени ордену, «будiвельним розчином» — терпимiсть i братерство, «кресленням» — Бiблiя, а «архiтектором» — Бог.

Символами ордену масонiв стали символiчнi будiвельнi iнструменти: циркуль, висок, трикутник, кельма, молоток… Вiд лицарiв-тамплiєрiв масонам дiсталися мечi, шпаги, шатри та схiднi легенди.

Масонство не є унiверсальною релiгiєю, не обiцяє спасiння душi, не радить, як цього можна досягти, але славить Вищого Творця, якого називають Великим Архiтектором Всесвiту. Морально-етичне вчення масонства розглядається в алегорiях i символах.

У конституцiї Великої Нацiональної Ложi Францiї записано: «Цiль масонства — моральне вдосконалення людства. Його девiз: Свобода, Рiвнiсть i Братерство. В очах масонства всi послiдовники рiвноправнi, незважаючи на нацiональнiсть, расу, релiгiю, на рiзницю в станi, званнi, становищi…» (Свобода вiд забобонiв, Рiвнiсть перед Богом i Законом, Братерство серед масонiв). Масонство заявляло про себе як про спiльноту людей, якi несуть iдеали загальнолюдської духовностi, заснованої на прiоритетi свободи особистостi. У той самий час структура масонства базується на жорсткiй дисциплiнi, суворiй iєрархiї.

Основним документом масонства вважалася «Книга конституцiй» (1723 р.), в якiй проголошувалося, що членами масонських лож «…повиннi бути люди добрi та вiрнi, вiльнi за народженням, зрiлого i розсудливого вiку, не крiпоснi, не жiнки, не аморальнi або непристойнi люди». Мета масонських лож полягала в «удосконаленнi благополуччя людей виправленням моральностi, поширенням доброчинностi, благочестя, непорушної вiрностi правителю та вiтчизнi, суворому виконаннi iснуючих у державi законiв». Масону наказувалося шанувати «Бога як творця та правителя свiту», визнавати святiсть релiгiї, схвалювати дотримання принципiв совiстi, вiросповiдання, вiдкидати будь-яку форму дискримiнацiї iнакодумцiв.

«Всесвiтня демократична республiка», «Єдина Вiльна Європа» — iдеали масонства ще початку XVIII ст., що стали здiйснюватися лише через 250 рокiв створенням Об'єднаної Європи, увiнчаної масонською символiкою — кола iз золотих п'ятикутних зiрок.

На початку XVIII ст. масонство вже виступає як серйозна громадська сила, що проголосила своєю метою «емансипацiю Європи». Формальним днем народження масонства вважається 24 червня 1717 р., коли «вiльнi каменярi» з лондонської ложi «Гусак i жарiвка» (за назвою таверни, де тодi збиралися франкмасони) прийняли братiв з трьох iнших лож, що знаходились у столицi Англiї: «Корони», «Яблунi» i «Виноградного грона». Тодi було ухвалене рiшення створити єдину органiзацiю — орден — першу Велику Ложу масонiв. Невдовзi ця Велика Ложа стала не тiльки центром усього англiйського масонства (до 1733 р. в Англiї налiчувалося вже 126 лож), а й «Великою материнською ложею» масонiв усiєї планети. В англiйськi масонськi ложi прийшли сильнi свiту цього — особи королiвської кровi, аристократи, фiнансисти. Великим магiстром англiйської Великої Ложi вже у 1721 р. було обрано герцога Монтегю — одного iз найвельможнiших i найбагатших перiв Англiї, а у 1737 р. Великий Майстер англiйської Великої Ложi Жан Теофiль Дезаглiє прийняв у масони спадкоємця англiйського престолу принца Уельського. В серединi ХVIII ст. в таємних масонських ложах з'являються не тiльки правителi та вельможi, а й «нелегально» безлiч католицьких священникiв i протестантських пасторiв, православне духовенство i навiть єзуїти…

Масонство розвивалося в руслi вiльнодумства й опозицiї щодо католицької церкви й одночасно виступало проти матерiалiзму, атеїзму. У вiдповiдь масонство активно засуджувалося католицькою церквою: у 1738 р. Папа Климент XII виступив з рiзким викриванням франкмасонiв як таємної секти, що пiдриває основи церкви та громадський порядок, i заборонив католикам, пiд загрозою вiдлучення, вступати до масонських лож i спiвпрацювати з ними. Булла Римського Папи оголосила масонство небезпечною єрессю. Засудження масонiв з середини XIX ст. регулярно пiдтверджували римськi понтифiки: Бенедикт XIV, Лев XII, Пiй VIII, Григорiй XVI, Пiй IX.

Останнє серйозне попередження масонам мiстилося в католицькому канонi № 2335, виданому у 1917 р., який був чинний до 1983 р. До 50-х рокiв ХХ ст. католицтво активно боролося проти масонства, але ситуацiя стала змiнюватися пiсля Другого Ватиканського Собору (з 60-х рокiв ХХ ст.). Щодо масонiв була виявлена позитивна iнiцiатива створеною на Соборi «Комiсiєю з дiалогу». Пристрастi вщухли, однак католицизм зберiгав деякi побоювання щодо масонiв. Дiалог мiж католицькою церквою та масонами завершився «Лiхтенауерською заявою» 1970 р. З 1983 р. перебування католика в масонському орденi не веде до вiдлучення вiд католицької церкви, а масонськi лiдери не раз заявляли про пiдтримку «нового курсу» Папи Iоанна Павла II.

Ворожою масонам була й нiмецька лютеранська церква, незважаючи на масонство деяких батькiв-засновникiв церкви (iншi напрями протестантизму вельми лiберально ставляться до масонства i не засуджують участь у масонських ложах своїх вiруючих).

Росiйський iсторик, який дослiджував масонство, О. Соловйов вважає, що масонство найбiльш близьке до англiканства…

Серед православних вiруючих iснує нiчим не пiдтверджена легенда про вiдлучення масонiв вiд росiйської православної церкви. Проте масонство зазнавало релiгiйних гонiнь лише в католицьких країнах. Росiйська православна церква офiцiйно нiколи не проклинала та публiчно не викривала масонiв i їх орден. Росiйське масонство наприкiнцi ХVIII ст. захищало православну вiру вiд нападок окремих войовничих атеїстiв i антиклерикальних органiзацiй, вольтер'янцiв i матерiалiстичного обскурантизму. Один iз лiдерiв росiйських масонiв писав: «…твори вольтерiв, дiдеронiв, гельвецiїв i всiх антихристиянських вiльнодумцiв сприяли нинiшньому юродствуванню Францiї…Та держава щасливiша, в якiй бiльше прямих християн».

Формула масонiв «єднiсть у рiзноманiттi» давала можливiсть стати масоном людям рiзних християнських конфесiй i полiтичних орiєнтацiй.

Росiйське масонство знало про скептицизм французького масонства щодо католицької церкви, проте не пiдтримувало подiбну точку зору щодо православ'я. Масонська мораль сприятливо позначилася на росiйському суспiльствi, виступивши проти модних тодi течiй атеїстичної скептичної думки (у подальшому i проти марксизму). Слiд зазначити, що переважна бiльшiсть росiйських масонiв були iстинно вiруючими християнами (О. Суворов, М. Кутузов, М. Воронцов, С. Гамалiя…).

У 1785 р. Митрополит Московський Платон випробував у вiрi iдеолога масонства Миколу Новикова i визнав його «хорошим християнином», причому Митрополит зазначив, що вiн «…молить Бога, щоб у всьому свiтi християни були такi, як Новиков». Адепти масонства молилися «на будь-якому мiсцi та при будь-якiй справi», не виключаючи i «моления с Христианскою братиею своею во Храмах, которое много может споспешествовать к созиданию благочестия».

Один iз основних фiлософiв-масонiв початку ХIХ ст. Семен Гамалiя жив аскетом, навчаючи Священного Писання та проповiдуючи християнськi iстини, за що вважався праведником.

У росiйському масонському «Катехизисi» ХVIII ст. (наведеному Сенатором Росiйської iмперiї I. Лопухiним) зазначається, що основна мета масонства «…те ж, що i мета iстинного християнства» i «наслiдування Iсусу Христу».

Масони придiляли особливу увагу питанням спiввiдношення масонського розумiння релiгiї з офiцiйною православною церквою. Разом iз тим масонськi ложi у Схiднiй Європi пропагували так зване екуменiчне iстинне християнство — християнський гностицизм, але вважали його тiльки «доповненням» до християнства традицiйного.

На думку масона Михайла Сперанського, «…iстинний християнин є людиною, яка, пройшовши шлях очищення й оновлення, шукає возз'єднання з Христом i сприймає його в себе так, щоб Вiн у ньому жив, дiяв, розпоряджався i керував його думками, рухом, волею, тобто щоб Христос був у ньому, а вiн у Христi».

Масонство пропагувало християнський деїзм, вiру у «просвiтлення». Другою Бiблiєю для масонiв епохи Катерини була Кабала. Кабала давала їм ключ для тлумачення Священного Писання, загострювала розумiння християнських догматiв Троїчностi, Боговтiлення, месiанства… Масони вивчали кабалiстику, залишивши сотнi рукописних текстiв i перекладiв «Сефер йецира», «Сефер хазохар», «Сефер ха-тмуна», «Шааре ора», творiв християнських кабалiстiв XVI–XVII ст. Масони Росiйської iмперiї другої половини XVIII ст. мали ще три джерела сакрального знання — нiмецьке розенкрейцерство, авiнйонську школу «Academie des Vrais Macons» i школу в Монпельє «Academie des Sages». Особливим пiєтетом у них користувалися працi Фоми Кемпiйського, Парацельса, Я. Бьоме, Сен-Мартена, Iоанна Масона, Сведенборга…

«Роботи» масонiв спрямованi на «загальну гармонiзацiю», вдосконалення та порятунок природи i людства, причому кожний масон має брати в цьому процесi дiяльну участь: займатися народною освiтою, «виправленням нравiв», благодiйнiстю, а також брати участь в алхiмiчних дослiдах, спрямованих на виправлення i «врятування неблагородних металiв». Процес унiверсального виправлення природи, який для масонiв був зумовлений трансформацiєю, «пом'якшенням» творiння, перетворенням сили Суду на силу Милостi, уподiбнюється тут алхiмiчнiй трансмутацiї мiдi в срiбло.

Носiї догм i заборон — самодержцi та диктатори, жрецi та священики — розглядалися масонами як узурпатори, якi обмежують Богом дану полiтичну i духовну свободу. Правителi, якi обмежували Божественну свободу для масонiв, були ворогами божественного порядку, ворогами гармонiї.

Масони обстоювали лiквiдацiю кордонiв, об'єднання народiв у всесвiтнiй союз, що керуватиметься освiченим вождем-масоном. Стосовно нацiональних держав, то вони вбачали в них лише невiдворотний етап для подальшого об'єднання, де нацiональнi держави стануть ограновуваним камiнням фундаменту єдиної держави — «Всесвiт є вiтчизною каменяра».

На початку ХVIII ст. почався зворотнiй шлях масонiв на Схiд — проникнення масонства з Великобританiї, Голландiї та Францiї в Азiю — на схiд Європи, де масони шукали нову «землю обетованну» — землю для утвердження своїх унiверсальних принципiв. У 1720–1730 рр. масонськi ложi з'являються в англiйських i голландських колонiях в Iндiї та Пiвнiчнiй Америцi…

У 1740–1760 рр. масонство утверджується в iспанських колонiях Латинської Америки, першi масонськi ложi фiксуються в Османськiй iмперiї… Масонськi брати брали активну участь у багатьох революцiях i нацiонально-визвольних рухах. Це, наприклад, були Американська революцiя, Велика французька революцiя, європейськi та пiвденноамериканськi революцiї ХIХ ст.

Вже у 1726 р. в Чехiї була створена перша масонська ложа, а через три роки ложi стали виникати в Речi Посполитiй. Далi шлях лежав на схiд… Знаменитий фiлософ i масон Йоганн Готфрид Гердер тодi висловився: «Україна стане новою Грецiєю».

У 30-х роках ХVIII ст. масонство прийшло на українськi землi. Причому на Правобережжi України, на Волинi, в Галичинi це було масонство «польського походження», на Лiвоборежжi та пiвднi України — масонство «петербурзького пiдпорядкування». Разом iз тим академiк С. Єфремов зазначав: «Масонство на Українi менш за все можна назвати українським… Адже на Україну масонство заходило або через Великоросiю, або через Польщу…».