* * *
Не варто мене запевняти про вічність.
Не ввічливо це на порозі мовчання,
Так само і зайве глумливе скавчання.
Ми ланка ланцюжки з найменням циклічність,
Де все вибухає одне поза другим,
І все проростає минулим розпадом.
Не треба литаври, хіба крихту туги
За цим, незбагненним, природи смарагдом.
>>>>>
Не стоит твердить мне о небе, про вечность.
Не вежливо это на грани молчания,
И так же излишни пустые рыдания.
Мы звенья цепи, чей девиз: скоротечность,
В ней всё прорастает прошедшим распадом.
Оставьте литавры… немного тоски…
За, непостижимым, природы парадом,
Где так изумрудны растений листки.
