Місяць тому в штабі Петра Порошенка з’явилася мета — перемога на виборах президента в першому турі. Кампанію власникові Roshen^ роблять ті ж технологи, які працювали у 2004 році з Віктором Ющенком. Німба месії над Дорошенком немає, але використовуються багато фішок з минулого.

День в регіоні складається з зустрічей у трьох містах — Умані, Черкасах, Звенигородці. В останню журналісти за кандидатом не встигли, оскільки Порошенко їхав із «маячками», а журналісти — ні. Хоч і автобус зі ЗМІ їхав дуже швидко, на межі порушень правил дорожнього руху. В ньому, крім представника Insider, був тільки один працівник українських ЗМІ — інформагентства, яке, до речі, вже заздалегідь закріпило за Дорошенком «президентського» кореспондента. Решта — закордонна преса: Le Monde, Financial Times, Agence France-Press, полячка з варшавського тижневика. На запитання, що цікавого для світової преси в агітаційному виїзді у провінцію, репортер Financial Times відповів одним словом: «колорит».

Колорит для кожного різний. Москвичці з «Франс-Прес», наприклад, найбільше запам’яталися дівчата в Умані на шпильках і в коктейльних сукнях під руку із хлопцями у трениках і кросівках. Мені — скоріше основна аудиторія мітингів: жіночки старшого віку, часто з коротким, фарбованим у мідний колір волоссям. Ось вони чекають на свого кандидата, поки дивляться на екрані фільм про нього.

— Ви заможна людина. Це добре, — не питає, а стверджує відома телеведуча в екранному ролику, звертаючись до Порошенка.

Трохи пізніше вона таки каже замість нього:

— Ви за консервативні цінності. В хорошому сенсі.

Жінка в уманському натовпі, що прикриває голову газеткою «Свободи», згідно киває. Ми стоїмо під палючим сонцем на площі Леніна, яку тут, на мітингу, називають «майданом».

— Так ви за «Свободу» чи за Порошенка? — питаю я в жінки, показуючи пальцем на газетку.

— За Порошенка, канєшно. А це? Ну просто треба всьо читати, всьо знати.

Мітинг у 86-тисячній Умані в будній день зібрав 1,5—2 тис. людей. Тут непомітно завезених людей, якщо не рахувати десятка однотипних апатичних хлопців-прапороносців.

Більша частина з присутніх визначилася, за кого голосувати. Серед тих, хто вагається, вибір стоїть між Петром Порошенком

і Анатолієм Гриценком. У цих кандидатів і наголоси в кампаніях схожі. Основний — війна.

Агітаційний ролик на мітингу починається Порошенком на Майдані. Він — «той, хто не сховається, чия стихія — розбурхані лави, той, хто дивитиметься крізь метал в очі посланих убивати, щоб вони задкували та вклякали», — переконує голос за кадром.

Після фільму на розігріві у кандидата виступає Юрій Луценко. В Черкасах був іще й Микола Томенко.

Основний меседж у Луценка й Томенка — ідентичний. Поро-шенко повинен перемогти в першому турі, тому що війна. Ми обираємо не тільки президента, але й Верховного Головнокомандувача. Саме так, з великих літер.

— Другий тур — це ще три тижні, а потім оскарження, а там Верховна Рада йде на канікули, а там розкачка. Хіба ми можемо давати Путіну ще півроку? — питає зі сцени в Умані Луценко. — Не тіште себе ілюзіями. Це війна!

Він входить у раж і починає у своєму стилі витончено жартувати: «Добкін-жопкін, Тігіпко-бібіпко, сині баклажани-регіонали, червоножопі павіани з КПУ» і так далі.

У Черкасах Луценко цього вже не каже. Мабуть, йому зробили зауваження. Або зважає на інтелігентнішу аудиторію обласного центру.

Люди слухають уважно й серйозно, однак без надмірного ентузіазму. Частина чоловіків на деякі репліки навіть невдоволено гукає «Бу!» Але організатори все одно дотримуються пафосної драматургії.

Порошенко заходить на сцену не ззаду, а йде крізь натовп, по-тискаючи руки. Його охороняють принаймні з десяток охоронців. Саме такий прийом 10 років тому використовували в кампанії «месії» Віктора Ющенка.

— Подивіться на себе, які ви красиві, — починає зі сцени Порошенко. Знову ідентично з Ющенком 2004 року.

Образу «месії», як у 2004-му, нині нема, але люди хочуть знайти хоч якусь надію. Жінка з вогняним волоссям дзвонить по мобільному, каже комусь: «Ось, послухай», — і простягає телефон у бік колонок.

Утім, масової ейфорії нема. Порошенко зриває овації лише раз, коли зачитує записку «від народу» про уманську міліцію — бандитів у погонах.

Кандидат починає з новин АТО на сході. Захоплюється патріотизмом жінок, які розігнали блокпост сепаратистів у Краматорську. Розповідає про «снайпера Петра, у якого нема патронів», і тут же обіцяє це виправити.

А вже поміж іншим Порошенко представляє й інші пункти програми «Жити по-новому».

— Яка середня зарплатня в Умані? — питає кандидат.

Із натовпу звучать цифри:

— Тисяча! Тисяча триста!

— А знаєте, яка на «Рошені»?

Люди несміливо здогадуються:

— Три тисячі? Чотири?

Нарешті хтось найсміливіший кричить:

— П’ять!

Петро Олексійович шокує уманців:

— Сім тисяч гривень!

Мовляв, чому на «Рошені» таке можливо, а в Умані — ні? До речі, «після обрання» він обіцяє продати весь бізнес, «окрім 5 каналу».

Наприкінці кожного мітингу на сцену виходить дружина кандидата й матір чотирьох його дітей — мініатюрна Марина Порошенко. В Умані розчулені бабусі кричали їм «Гірко!», але Порошенко знітився: «Це ж не весілля». Й тільки обійняв дружину.

Після мітингу іноземні журналісти звіряють свої враження. Москвичка з «Франс-прес» вагається:

— Как-то не хватает в его речах... ммм... перца?

— Пороха, — підказують їй, але москвичка-іноземка не розуміє, чому українська перекладачка з Le Monde регоче.

Попри відсутність пороху, люди тягнуться до Порошенка, вважаючи його «новим». Це ключовий епітет, яке вживають практично всі, кого я питаю.

— Якось довіряю йому. А там час покаже. А Тимошенко себе вже показала, — каже 73-річний Василь Михайлович.

48-річний Микола, який чекав на Порошенка з пропозиціями, бо «особисто його знає»:

— Порошенка ж визнають у світі. Правда ж? Єдине, що я хочу в нього запитати: чого така слаба у нього команда?

— Порошенко — единственный достойный кресла президента, — дуже чітко висловлює думки 27-літній Влад. — Он много сделал для Майдана и для Украины. А Тимошенко — ни в коем случае. Это — тот же Янукович. Та же власть.

Але з Владом проблемка. Влад сидить із десятком хлопців у затінку ялини за квартал від мітингу в Черкасах, поряд з автобусами, якими привезли прапороносців. Влад схожий на десятника прапороносців.

— Хлопці, ви звідки? — питаю у рядового.

— З Черкас. А ви думали — «тітушки»? Та нас всігда автобус з роботи розвозить. А оце всі разом захотіли подивиться на мітінг.

Тим часом на мітинг дивляться й батьки з дитячого майданчика через дорогу, і випадкові перехожі, які не визначилися.

— Ти за кого будеш? — питає один молодий перехожий іншого. Той непристойним жестом показує, що йому байдуже, й товариш лізе до нього обійматися на знак солідарності.